Я з дитинства вірила, що в мене все буде, як у кіно, але дитячі мрії не стали реальністю. У школі я була замкнутою і не особливо товариською. По клубах я ніколи не любила ходити. Мені більше подобалося проводити час вдома, тому й була напруженість спілкування з чужими людьми.
У 14 років у мене з’явився новий друг. Він мені спочатку дуже сподобався як хлопець. Ми навіть пробували якісь незрозумілі стосунки, але якось не складалося. У підсумку у мене з’явився інший, на шість років старший, і я зникла з того району.
Десь через кілька місяців з’ясувалося, що я так… просто іграшка, маленька дурненька дівчинка. Перейшовши в 11 клас, я дуже здружилася з однією з однокласниць. Вона, як то кажуть: завжди була заводилою і душею компаній. Як ми з нею зійшлися – сама не розумію. Проводили дуже багато часу разом.
Гулянки, п’янки, загалом, повний відрив! Ось вона мене і познайомила з НИМ. Це був неймовірний порив почуттів і емоцій! Це просто здавалося любов на віки, але як завжди юнацький максималізм. Коли він поїхав, я ридала тиждень. Я просто місця собі не знаходила.
Раптом несподівано і негадано з’являється мій зниклий друг, який за випадковим збігом обставин знайшов мій номер. Я була тоді в повному шоці, звісно, але водночас і шалено рада. Ми знову почали спілкуватися і намагатися побудувати якісь стосунки.
Я не знаю, та й не розумію досі: навіщо я все це робила? Для чого? Адже ще тоді кілька років тому я зрозуміла, що окрім як брата я його не сприймаю і не зможу сприймати по-іншому. У цей же час повним ходом йшло навчання в інституті. Там мені вже стало легше спілкуватися.
Напевно тому, що вчилася на заочному відділенні і бачилися ми рідко. Пізніше той самий друг познайомив мене зі своїм другом, за якого я згодом і вийшла заміж. Як тоді здавалося, через велике і чисте кохання, а виявилося – через дурість. Наша дружба і їхня полетіла в чорну і глибоку яму.
Але тоді я навіть не шкодувала про це. Ми ще деякий час намагалися спілкуватися, але нічого в нас не вийшло. Мого друга відрахували, мій обранець закінчив навчання, і ми поїхали на інший кінець країни. Навчитися жити разом ми так і не змогли – занадто багато гордості й амбіцій було.
У підсумку через три роки спільного життя ми розлучилися. Спочатку, звісно, думала, що світ рухнув, а потім зрозуміла, що ні. Особливо коли дізналася, що він мені брехав останнім часом. Ось тоді я його і послала. Потім з’явився хлопець, начебто хороший, але… переспав зі мною і пропав.
Але я тоді особливо не переживала з цього приводу, мені це просто було потрібно, щоб відволіктися, і він у цьому мені допоміг. Що сталося далі, я й сама не зрозуміла, як усе так вийшло. Хрещений тато моєї похресниці, став проявляти до мене інтерес, і загалом, це був просто божевільний роман.
Він мені освідчився на коліні у заметі – це було дуже смішно і я, звісно ж, погодилася. Потім пішли новорічні свята, і він полетів додому у відпустку. Після свят я починаю себе погано почувати і дізналася, що при надії. Я була рада, але моя радість тривала недовго.
Він одразу сказав, що дитина не його і пропав. Я переживала, ніколи не могла повірити, що люди, які так щиро тебе обіймають, цілують, можуть так нахабно тебе зрадити. Після всіх нервів і переживань я не змогла доносити дитину і сталося непоправне.
Мені було дуже шкода, але я себе заспокоїла, що все ще буде. Потім з’являється мій ненаглядний чоловік. Він так щиро просив вибачення, і я йому повірила – думала, що знаю його, а виявилося, що йому просто не було з ким провести вільний час. Після цього інциденту мене ніби зламало.
Я стала ненавидіти всіх. Я жила тільки однією думкою помститися колишньому. Зробити йому так само боляче. І оскільки я вмію чекати і бути терплячою, я дочекалася цього моменту – за півроку. На той момент я познайомилася з ще одним хлопцем.
Так, почуттів у мене до нього не було, але він був просто чудовим хлопцем: дуже уважним, турботливим і закохався в мене, як хлопчисько. Ми стали жити разом. Одночасно я зустрічалася і з колишнім. Ніхто з них і не здогадувався про це. В один прекрасний момент я все розповіла колишньому.
Цим я його просто вбила, але зате я дуже залишилася задоволена собою! Незабаром мій обранець пішов у море на 8 місяців. Я, звісно ж, обіцяла його чекати, але прекрасно розуміла, що цього не буде. І тут з’явився він. Просто як грім серед ясного неба. Ось це було кохання з першого погляду.
Божевільне і хворе кохання. Ми стали разом жити буквально через три тижні. Я його просто обожнювала. Виконувала всі його бажання і примхи. Я жила наче уві сні і в рожевих окулярах, але все зруйнувалося через півроку, коли я дізналася, що весь цей час він користувався моєю наївністю і закоханістю.
У нього була інша жінка, старша за нього, у якої він проводив свій вільний час удень. Він вибачався, просив вибачення, я йому повірила. А даремно… Все-таки він продовжував із нею спілкуватися. Я не змогла бути другим планом і пішла. Він довго за мною ходив, писав, телефонував.
Просив повернутися. Одного разу навіть вдарив по обличю і привіз додому, сказавши, щоб я мовчала і жила собі спокійно. У цей момент я вже просто почала його ненавидіти. Я все чекала слушного моменту, щоб піти. Тому що просто взяти і піти я не могла – я його боялася.
І ось коли він укотре знайшов привід на мене образитися і поїхав до неї, я зібрала швиденько речі і поїхала додому. Написавши йому смс, що на цьому все. І тут просто за щасливим збігом обставин з’являється «привіт з минулого». Ми почали спілкуватися.
На цей момент у нього вже була дружина і двоє дітей. Ми постійно десь каталися, гуляли, проводили разом час. І я вже зовсім забула свого коханого. Він намагався з’являтися, звинувачувати у всіх бідах мене, але я все припиняла.
І через деякий час він заспокоївся, і я вже до нього охолола і ми припинили наше спілкування. А з привітом з минулого якось усе затягнулося і дуже сильно ускладнилося. Він був моєю підтримкою і опорою, і я боялася його втратити і не знала, як йому сказати, що я не хочу стосунків.
Щоразу, як я намагалася познайомитися з хлопцем, він сказився. Я щодо цього дуже сильно переживала. І тут з’являється він. Його друг. Мені з ним дуже подобалося проводити час, було весело й цікаво. Я зрозуміла, що ось він, з яким я хочу бути, але я в його плани надовго не входила.
Він теж мною просто покористувався і викинув через кілька місяців, як непотрібну річ. Хоч він і говорив, що я найкраще, що у нього було, вибрав чомусь більш доступне. Ну йому видніше. Хоча я, коли в мене стояв вибір між хлопцями, я обрала нового і дуже цим образила колишнього.
Ми перестали спілкуватися, але щойно в мене сталася біда, як ви думаєте, хто першим прилетів рятувати? Правильно, ображений колишній, який вкотре розрулив мої проблеми і пробачив мою дурість. Я йому за це шалено вдячна.
І саме в той момент я зрозуміла, що якщо в мене ще коли-небудь стоятиме вибір між хлопцем і другом – я не замислюючись ні на хвилину, виберу друга. Ось таке ось незрозуміле життя. Зовсім не так, як я уявляла його собі в дитинстві. Ось тепер сиджу і думаю, чому мені не щастить із хлопцями?
Що в мені не так? Я цілком симпатична. Спонсора не шукаю. Просто хочу, щоб поруч була людина, яка буде мене любити, поважати і не буде мене обманювати.
