Коли ростиш одну дитину, тим паче доньку, намагаєшся всіма силами поліпшити якість її життя. Ми з чоловіком колись зрозуміли це практично одночасно. Донька була пізньою дитиною, і я добре знала, що більше дітей у мене вже не буде. Завжди казала, що треба купи дорогі пелюшки і суміші.
Звинувачувати свого чоловіка в жадібності я не буду. Тим більше через стільки років після того, як він покинув мене. Але була в нього одна така чоловіча риса. Дехто називає її ощадливістю, але й вона теж потрібна, щоб хоч хтось стежив за сімейним бюджетом.
Він працював бухгалтером, тож кому, як не йому, треба було займатися підрахунками, але сидяча робота і постійний стрес зробили своє. У зв’язку з цією подією мені треба було вирішити, що робити далі. У мене вже була робота, але вона, як мені тоді здавалося, приносила недостатньо грошей.
За порадою друга з інституту я вирішила полетіти працювати за кордон. Мову я знала добре, і перспективи для мене там були більш ніж відчутні. Дочка залишилася на бабусі, але я щомісяця пересилала їм кошти, для того щоб вони обидві не відчували себе покинутими.
Я хотіла, щоб донька навчалася в найкращих, добре харчувалася, мала гарний вигляд і не відчувала жодного дискомфорту. Тож мені особливо подобалося стежити за її успіхами, нехай і через монітор ноутбука. У її 15 років ми вже вільно спілкувалися англійською.
А ще вона вже тоді ділилася зі мною думками, який виш буде для неї найкращим і чому саме він. Я сподівалася виростити з неї якщо й не бізнесвумен, то вже стильну леді, яка знає собі ціну. Сама я продовжувала працювати на тому самому місці.
Гроші, зароблені для доньки і мами, давалися мені з великими труднощами. Однак так, напевно, і має бути, якщо ти сама любляча матір, яка бажає дати своїй дитині тільки найкраще. Але життя внесло корективи в мої плани. І все вийшло зовсім не так, як я того хотіла. Йшли роки, і дочка закохалася.
Стосунки переросли в щось більш серйозне, і вони з її хлопцем одружилися. Зять мені, в принципі, подобався, приємний хлопець. Хоча звідки мені було його знати? Кілька розмов по відеозв’язку і особиста розмова, коли я приїхала на їхнє весілля, нічого толком не змінили.
Через рік після весілля я стала бабусею, чому була надзвичайно рада. Скинула доньці на картку грошей, щоб їхній спільний бюджет не сильно обмілів, дала всі поради щодо материнства, які тільки сама могла згадати. Загалом, поділилася з нею тим, що сама вважала за потрібне.
Вказувати щось дорослій людині було не в моїх звичках. А на їхню річницю весілля я планувала приїхати назовсім. Усіх грошей не заробити, та й сенсу більше в цьому я не бачила. Квартира є, заощадження теж. Що мені ще потрібно? Тільки щастя єдиній доньці й онуку.
Але як витончений останній реверанс я вирішила зробити доньці подарунок: щось, що вона сама хоче. Не гроші, але річ, корисну для сім’ї. Пам’ятаю, вона тоді мені сказала практично відразу: машина. Авто для жінки з дитиною, у якої немає прав. І я тоді задумалася, а чому вона обрала саме її?
Попри всі мої зусилля зробити з доньки самостійну особистість, якій нестрашні жодні економічні негаразди, вона обрала сім’ю. Вища освіта виявилася гарбузом, який зовсім нічого не значив і не приносив жодної користі. Добре, хоч з англійською в неї проблем не виникало.
І то лише з моєї ініціативи продовжувати іноді спілкуватися з нею іншою мовою. Після появи дитини донька непогано так здала в плані зовнішності. Погладшала, обабилася. Зуби – ще один привід для хвилювання, а ось зять, навпаки, дуже навіть чудово почувався.
Записався в спортзал, правильно харчувався. І це після того, як йому урізали зарплату на роботі. Мабуть, його пріоритети зовсім інші. І тоді я все зрозуміла. Машина потрібна не їй, а йому. Таким чином вона хоче його утримати біля себе, біля дитини. Чоловіка з м’язами і зниженою зарплатою.
Звичайно ж, ні про який автомобіль не могло бути й мови. Що це за мужик такий, що його треба приманювати до власної сім’ї? На річницю весілля я приїхала в найкращому вигляді, на який тільки була здатна. Гарний одяг, дорогий макіяж. Молоді заглядали мені в рот усю першу половину дня.
Аж до самої церемонії вручення подарунків. Я не випускала конверт із рук, який був доволі плоским. Могло здатися, що там помістилися невеликі ключі або який-небудь договір дарування. Але в моєму конверті було дещо інше. Сертифікат на рік до салону краси, абонемент до спортзалу і послуги стоматолога.
Більше бачити цю “посмішку тракториста” у мене не було сил. Молоді, побачивши такий подарунок, подякували, вклонилися і з кислими обличчями продовжили святкувати. Через день донька зателефонувала мені й запитала, як я можу спати, коли в неї, моєї доньки, руйнується сім’я.
А все через те, що я обдурила її з подарунком. На що я їй відповіла, що нехай вона не переживає. Це нехай її чоловічок думає, де йому грошей на авто взяти, зі своєю-то скороченою зарплатою. А захоче він раптом розійтися, так теж непогано. Аліменти платити йому.
А моїй доньці доведеться цілий рік знову робити з себе гарну жінку. Спорт, зовнішність, усмішка. За онуком я особисто догляну, мені це в радість. Якщо зять уже так вирішив, що опорою для його дружини стане не чоловік, а її мама, а там і подивимося, кому від цього стане легше: їй чи йому.
Після невеликої паузи я вперше за довгий час почула сміх доньки. Вона погодилася і висловила свою повну підтримку. Матері важливо чути, що її дитина нарешті починає рухатися в правильному напрямку? Що ж, тепер хід за зятем. Мені навіть цікаво, що він відповість на це. Ситуація в нього – не позаздриш.
