Пізній вечір у міському супермаркеті.
Ірина сиділа за касою й тихо плакала від втоми, образи та самотності. Давалася взнаки безсонна ніч.
Сусід Гришка, знову за стіною влаштовував гулянку зі своїми товаришами по чарці. Навіть дільничний не може його вгамувати.
Ірина оглянула зал і витерла сльози. До неї наближався приємний молодий чоловік у модному пальті. Уже місяць цей високий брюнет завжди підходив до її каси, оплачуючи піцу та сік. «Самотній, напевно, — думала вона. — Хтось же отримає такого красеня».
Покупець і зараз підійшов з піцою, мило посміхнувся, простягнув тисячу, але передумав:
— Знайду без здачі, щоб вас не напружувати.
Розплатився і пішов.
До закриття супермаркету залишалася година. Рідкісні відвідувачі мляво складали покупки у візки.
Позіхнувши, Ірина недобрим словом згадала сусіда Гришку. А ось і він, зарослий, з синцями. Влетів у магазин і через пару хвилин стояв біля каси з двома пляшками. Посміхаючись, простягнув новеньку купюру.
«Банкет за стіною триватиме до ранку», — розлютилася Ірина.
— Гришко, кого пограбував?!
Хитрі оченята сусіда забігали між двома синцями.
— Чому відразу пограбував?
Ірина звично подивилася на купюру на світлі, провела пальцями і раптом…
— Зачекай, Гришко, щось не так… Треба перевірити.
Вставила гроші в детектор купюр і прошепотіла:
— Ти де це взяв?! Тисяча фальшива!
Гришка завмер, як на фото в паспорті, і міцніше притиснув до грудей пляшки, немов прощаючись . Раптом різко поставив міцне на столик.
— А ці перевір, — з надією простягнув ще дві купюри.
— І ці фальшиві. Я зобов’язана повідомити в поліцію!
— Іро, присягаюся, біля магазину знайшов, гаманець скинув, а гроші взяв. Не здавай… — благав чоловік.
Касирка насолодилася його страхом і тільки хотіла зізнатися, що пожартувала і гроші справжні, як сусід схопив гроші і жваво побіг до урни, щоб позбутися доказів. Гришка зловтішно порвав гроші на шматки і вискочив на вулицю.
Ірина не очікувала такої спритності. Що вона наробила?! Але він сам винен, довів!
— Вибачте, — підійшов знайомий покупець. — Я недавно у вас піцу купував…
— Я пам’ятаю, — насторожилася Ірина, — без решти.
— Та я про інше… Уявляєте, сів у машину, а гаманця не знайшов. Такий розсіяний.
— Багато грошей було? — уточнила Ірина, згадавши Гришку.
— Справа не в грошах, хай їм грець. Я вдень поспіхом записав на одній купюрі дуже важливий номер телефону. Прохання: якщо раптом хтось поверне, гроші залиште йому, а для мене тільки номер перепишіть. Ось моя візитівка.
— Добре, — кивнула Ірина.
Настрій був жахливий. До кінця зміни думала, як допомогти любителю піци. Нарешті, схопила пакет і, підбігши до урни, висипала її вміст.
Вдома, надівши рукавички, почала шукати розірвані шматочки, лаючи себе за дурний жарт.
«І той розсіяний хлопець… Напевно, телефон жінки», — із заздрістю подумала Ірина, і в очах зрадницьки защеміло. Номер знайшла на двох клаптиках.
«А як тепер передати? Зі свого телефону дзвонити не можна, він може передзвонити. І що тоді сказати?»
Дістала візитку – Олексій Олегович Малюк, телефон фірми та особистий. Треба дзвонити тільки йому, але з чужого номера, або просто надіслати SMS. Може, попросити телефон у сусідки?
А раптом Олексій їй передзвонить, а вона не зможе пояснити, а потім згадає, що Іринка заходила. І що він подумає? Що це я, та сама касирка Іринка, гроші знайшла і привласнила, а номер все ж переслала?
І раптом їй спало на думку, що телефон можна попросити у двірника, навряд чи він потім зможе її описати. А якщо зможе… Значить, треба зробити так, щоб він не зміг. Ірина кинулася до шафи…
Незабаром з під’їзду повільно викотився товстий клубок: на пальто натягнута шуба, два шарфи… пухова хустка і зверху бейсболка. Нехай хтось спробує потім скласти фоторобот цієї безглуздої істоти.
Клубок покотився подалі від будинку, заплутуючи сліди і прислухаючись до звуків.. . шкряб-шкряб… Ось і він – свідок – саме те, що треба.
Підійшовши до двірника, Ірина глухо сказала:
— Дайте будь ласка телефон, Романе.
Роман завмер, розглядаючи купу одягу. Довелося уточнити:
— Батарея сіла. Потрібно надіслати повідомлення.
І показала 200гривень. Двірник мовчки простягнув телефон. Ірина одразу ж надіслала Олексію номер невідомої жінки.
На душі стало легше.
Вона подякувала і поспішила додому.
****
Олексію не спалося. Він думав не про гроші, а згадував денну зустріч, як, прямуючи до кафе повз зупинку, раптом почув:
— Льоха!
У відкритих дверях переповненого автобуса виднілося обличчя друга Віктора. Не бачилися років п’ять.
— На вокзал поспішаю. Виїжджаю. Подзвони! – друг почав викрикувати цифри.
Не знайшовши телефон, забутий у кабінеті, записав номер на купюрі й уже уявляв, як вдома, без метушні, подзвонить Вітьці зі своєї холостяцької квартири. Не вийшло.
Щоб відволіктися, перейшов на приємну тему. Касирка Іринка, ось хто займає його думки вже цілий місяць. Згадав хвилясте волосся, очі кольору ясного неба, привітну посмішку… Пора познайомитися ближче. Набридла самотність.
Несподівано почув сигнал повідомлення. На екрані з’явився лише номер. Чий?.. І раптом збагнув — Віктора. Вранці треба зателефонувати. Раз знайшовся номер, значить, і гроші. Зараз необхідно терміново подякувати відправнику.
— Вітаю. Дякую. Гроші залиште собі, це подарунок.
Чоловічий голос промовив:
— Подарунок? Не треба мені подарунків! Шахраї. -І відключився.
Втім, яка різниця, хто надіслав. Завтра поділюся новиною з Іриною. Ось як вчора засмутилася, співчувала.
З думкою, що з’явився привід для розмови, Олексій з посмішкою заснув.
А Ірина проплакала всю ніч, жаліючи себе, своє невдале життя, заразом пожаліла непутящого Гришка і недоступного тепер для неї розсіяного Олексія.
*****
Наступного вечора радісний Олексій підійшов до каси.
— Ірино, все гаразд. Мені переслали втрачений номер, я подзвонив другу… — почав він і раптом зупинився на півслові. — Стривайте… а звідки вони дізналися мій номер телефону? Адже візитку я давав тільки вам.
Ірина мовчала, не в силах вимовити ні слова.
— Значить це ви знайшли гроші і… переслали номер?
Не дочекавшись відповіді, Олексій швидко пішов до виходу.
«Все! Він вважає мене злодійкою. Це кінець!» – злякалася Ірина і з плачем кинулася слідом.
— Олексію, зачекайте!
Покупці спостерігали, як дівчина підбігла до чоловіка і почала щось швидко йому говорити, потім простягнула руку.
Олексій дивився на два шматочки купюри, на яких був написаний номер Віктора…
— І ви… через це всю ніч не спали? —запитав Олексій.
Ірина опустила очі.
— Я думала, ви вирішите, що я злодійка… А ще цей дурний жарт із Гришкою… Якби ви знали, як мені соромно…
Олексій уважно подивився на неї. Без макіяжу після зміни, з втомленими очима, вона зараз здавалася йому ще красивішою.
— А я думав, що ви мене уникаєте, — тихо сказав він.
— Я?.. — Ірина розгублено підняла голову.
— Цілий місяць ходжу тільки до вашої каси. Уже всю піцу в магазині перепробував.
Ірина вперше за довгий час щиро засміялася.
— То це через мене ви скоро не влізете у своє модне пальто?
— Якщо ви погодитесь випити зі мною кави — готовий ризикнути.
Вона знітилася.
— Я після зміни… не дуже схожа на дівчину для кави.
— А мені подобається саме така.
Ірина відчула, як у грудях розлилося щось тепле. Так давно ніхто не дивився на неї з такою ніжністю.
Раптом двері магазину грюкнули.
— Ірооо! — знайомий голос прокотився залом.
Гришка.
Пом’ятий, скуйовджений, але тверезий.
У руках він тримав величезний букет ромашок.
Покупці одразу пожвавилися.
— Ну все, зараз буде концерт, — прошепотіла касирка з сусідньої каси.
Гришка підійшов ближче і винувато почухав потилицю.
— Іро… ти це… пробач мені.
— За що саме? — насторожилася вона.
— За все. І за шум. І за гулянки. І за те, що ти через мене в смітнику рилася…
Олексій здивовано підняв брови.
— Та я бачив учора, — швидко пояснив Гришка. — Хотів допомогти, але ти так маскувалася, що я злякався.
Ірина почервоніла.
— Коротше… — Гришка простягнув ромашки. — Я сьогодні пляшку не купив. Вперше за багато років.
— Оце вже точно диво, — пирхнула Ірина.
Ірина дивилася то на одного, то на другого — і вперше за довгий час їй не хотілося плакати.
А наступного вечора після зміни Ірина вперше не пішла одрвзу додому в самотню квартиру.
Бо біля супермаркету її чекав високий брюнет у модному пальті…
