Усе у Олени та Олексія було добре, що називається, як у людей. Життя текло по накатаній колії.
Хороша робота, квартира в іпотеку, у вихідні цікаве дозвілля, зустрічі з батьками або друзями.
Після роботи – в Олексія спортзал. У Олени – домашні справи.
Але ось дружина дедалі частіше почала вечорами помічати, що Олексій з кимось активно листується, не випускаючи айфон із рук навіть за вечерею і переглядом футбольного матчу.
– Хто так заволодів твоєю увагою? – запитала Олена чоловіка.
– Так, один друг із роботи, – безтурботно відповів він.
– Що пише?
– Так, нісенітницю всяку.
Згоряючи від цікавості й підозр, вона вибрала момент, коли чоловік міцно заснув, і акуратно витягла гаджет із його розслабленої руки.
“Другом з роботи” виявилася якась Мариша, судячи з текстів повідомлень, особа невисоких моральних якостей, не обтяжена будь-якими комплексами.
Великого інтелекту вона теж не мала – її повідомлення рясніли безліччю граматичних помилок.
Листування тривало вже понад два місяці.
Аналіз його змісту свідчив, що цукерково-букетний період ось-ось досягне стадії тісного фізіологічного контакту.
– Поки цього не сталося, треба щось робити, – сказала собі Олена.
Першим спонтанним бажанням у неї було розбити телефон, потім … обличчя сплячого чоловіка, потім … обличчя цієї дівиці.
Пройшовши ці стадії теоретично, Олена почала думати про причини такої поведінки Олексія.
– Чого йому не вистачає в мені? – поставила запитання собі жінка і вирішила провести аналіз їхнього сімейного життя.
Вона уявила себе богинею правосуддя і стала неупереджено розкладати на шальки терезів свої позитивні й негативні якості.
– Зовні я цілком симпатична, навіть більше того. Увага чоловічої статі підтверджує це, і погляд Олексія усе ще загоряється, коли він на мене дивиться. Це плюс.
Я хороша господиня. У будинку панує ідеальний порядок і затишок.
Але, що казати, в цьому плані Олена була занудою. За шкарпетки, залишені в недозволеному місці, вона чинила жорстко, а якщо одна шкарпетка була розлучена зі своєю парою, то чоловік запросто міг отримати по потилиці.
– Так, це я, мабуть, занадто. Тепер про шлях до його серця через шлунок. Тут теж усе на рівні. Сніданок, обід, вечеря.
Щоправда, за нічні походи до холодильника, крихти на столі й немитий кухоль уранці знову ж запотиличник. Це, напевно, теж у мінус.
Далі. Спільність інтересів. Є. Збігів багато. Спілкування із зовнішнім світом – будь ласка.
До друзів разом ходимо, і на парубочі вечірки його відпускаю.
В ліжку. Тут питань немає. Усе добре. Так якого рожна? – Аналіз відповіді не дав.
– Треба б із кимось порадитися, що мені робити. Скандал закотити можна, але не наробити б гірше, – справедливо подумала Олена.
– Це може ще швидше прискорити стадію, до якої вони ще не дійшли з цією малограмотною дівицею.
На роботі в Олени був друг Іванич, найстаріший працівник у них у відділі. З чуток, у молодості він був відчайдушним ловеласом, підкорювачем і знавцем жіночих сердець.
Заспокоївся тільки в сорок п’ять, одружившись зі своєю однокурсницею, яку шалено кохав колись, і чекав, коли вона розлучиться з першим чоловіком.
До Олени він був суто платонічно небайдужий через її легкий характер і ще тому, що за старою звичкою не зміг протистояти спокусі спілкування з красивою дівчиною.
Наступного дня під час перерви Олена підсіла до нього і поставила несподіване запитання:
– Іваничу, от скажіть, що чоловіків приваблює в жінці, насамперед, і змушує нею захопитися?
– Ну, Оленка, чи тобі вже про це замислюватися. Тобі достатньо просто повз пройти.
– Ну, все-таки, Ігоре Івановичу, – не вгамовувалася Олена. – Якою треба бути, щоб утримати чоловіка?
– Це, знаєш, багато в чому залежить від чоловіка. Його інтелекту, виховання, темпераменту.
Само собою жінка не повинна бути холодною. Чоловік повинен відчувати, що вона здатна відповісти на його пристрасть.
Тут, щоправда, від чоловіка теж багато що залежить. Це треба вміти розпалити в жінці вогонь.
– Ну, Ви-то, напевно, могли б уроки давати з цієї частини.
– Ні, дівчинко, навчити цього не можна. Це дається від природи. Часто це йде з дитинства, із сім’ї.
Хлопчик має в дитинстві бачити батька, який любить його матір. Сам любити матір, а потім, коли подорослішає, бачити в кожній жінці материнське начало, обожнювати її.
Але зовнішність жінки навіть не завжди на першому місці.
Мене, наприклад, завжди приваблювали жінки чимось захоплені.
Актриси, наприклад, які сцену не проміняють навіть на принца, але якщо він візьме її разом із її одержимістю театром, то кохання буде таке, що іскри полетять, але сім’ї може й не вийти.
Але цей приклад, звісно, крайність. А так будь-яке захоплення робить жінку цікавішою, у ній з’являється якась особлива значущість.
З’являється інтрига її завоювання. Чоловік змушений перебувати постійно в тонусі, в побоюванні її втратити.
Свідомість того, що якби він зник з її життя, вона може і не помітити, змушує його весь час підтверджувати свою значущість у її житті. Розумієш?
– Здається, так. Дякую, Іваничу, – відповіла Олена.
Вона задумалася про себе, про свої колишні захоплення. О! Чим тільки вона не займалася.
Каталася на гірських лижах, займалася в студії спортивного рок-н-ролу, фотографувала, ходила в походи з хлопцями із секції туризму, грала на гітарі.
– А тепер? – докоряла собі Олена. – Вийшла заміж і – обіди, прання, прибирання. Головне, щоб черевики в ряд стояли.
За все взятися, звісно, нереально, але щось треба терміново повернути в моє життя.
Не впевнена, чи допоможе це відволікти Олексія від стирчання в айфоні, але мене від переживань точно відверне.
Олена вирішила почати з відновлення фізичної форми. Виявилося, що студія спортивного танцю ще існує, і її там пам’ятають.
Олена відкопала на полиці зі старими речами спортивний костюм і спеціальні туфлі, в яких займалася, і пішла на перше заняття.
Увечері Олексій зустрів її на вулиці біля будинку, продемонстрував свій телефон, де було дванадцять без відповіді викликів Олені.
– Де ти пропадала? – Запитав він.
– А ти помітив, що мене весь вечір не було вдома? – Не без сарказму запитала вона. – Напевно, їжу не знайшов і схаменувся, а де та, яка на стіл подає?
– До чого тут їжа, я хвилювався, можна ж було зателефонувати!
– А я думала, що в тебе телефон весь час зайнятий. Хіба “друг з роботи” тобі сьогодні не пише?
Олексій мовчав, опустивши голову.
– Олено, це все дурниці, нічого серйозного. Правда. Скажи, де ти була?
– Заспокойся, у мене теж є “друг” на роботі. Тільки йому скоро 60, і він смс-ки писати не любить.
Це він мені підказав, що досить побиватися за своїм чоловіком, треба починати отримуввти задоволення від життя. Я знову почала ходити на танці.
– На танці? – Із жахом запитав чоловік.
– Що, злякався? На спортивні танці, у студію.
На найближчій вечірці Олена замовила рок-н-рольну композицію і здивувала друзів сольним номером.
– Ну, ти даєш, – захоплено оцінив танець чоловік.
– Це я ще без партнера, – відповіла Олена.
– А в тебе там ще й партнер є?
– Ну, взагалі-то, це парний танець. Як би я одна підтримки стала робити.
– Які ще підтримки?
– Ти що, спортивний рок-н-рол ніколи не бачив? І підтримки, і кидки, і стрибки там є.
– А може, краще будемо разом якимось спортом займатися?
– А твій “друг з роботи” не образиться, що ти до дружини повернувся?
– Олено, ну, досить уже. Я ж сказав, нічого серйозного.
– Подивимося, сказала Олена. – А про себе подумала: “- Треба буде гітару налаштувати, фотоапарат дістати з антресолі й у фотостудію зазирнути.”Спеціально для сайту Stories
