Я не вірю в чоловічу вірність і тому не хочу виходити заміж. Всі друзі мого старшого брата зраджують не лише своїм дружинам, але навіть дівчатам (ті, що ще неодружені)!
Коли вони збираються у нас на дачі попити пива, я іноді чую такі одкровення, що просто відмовляюся вірити в це.
Нещодавно дізналася, що й мій брат має коханку, хоча до цього вважала його прекрасним сім’янином і просто порядною людиною.
Погрозила, що розповім всі його дружині. Він спочатку відмовлявся, сказав, що я все вигадала, потім зрозумівши, що я чула їхню розмову, розлютився і трохи мене не побив.
Трохи охолонувши, брат став вибачатися, говорити, що чоловіки так створені, що однієї жінки їм мало, а з природою не посперечаєшся.
Дивлячись на нього, я не можу стримати огиди, коли він сюсюкається з дружиною, яка нічого не підозрює.
А мене так і підмиває сказати їй правду, зупиняє тільки те, що почнеться скандал, невістка забере дітей і піде від нього.
Йому то що він швидко знайде їй заміну, а ось мені і моїм батькам це зовсім не потрібно. Навіть уявити собі не можу, що мама і тато не бачитимуть онуків, яких вони просто люблять.
Але все це не дає мені спокою, тепер я дивлюся на чоловіків і нічого, крім огид, не відчуваю. Навіть із батьком стали напружені стосунки — мені весь час здається, що він теж зраджував мамі.
Боюся, що ніколи не зможу довіряти і своєму майбутньому чоловікові (якщо все-таки наважуся вийти заміж). І навіщо тільки я слухала їхню п’яну балаканину…
