Я у шлюбі 15 років, є донечка, їй 1,8 місяців. Я на роздоріжжі, буду вдячна погляду та пораді зі сторони.
До народження дитини жила чоловіком, для чоловіка і все заради нього. Для мене він був царем і богом. Дітей не хотів, останнім часом у розмовах зі мною не церемонився.
Ображав, говорив слова, після яких я плакала ночами. Але любила, вірила, сподівалася, що все устаканиться, необхідно виявити мудрість і десь промовчати, посміхнутися, пропустити повз вуха неприємні слова.
Дізналася, що з’явилася дівчина в нього, доки був у відрядженні. Була розмова. Запропонувала розлучення, не захотів, я тоді так зраділа, а потім дві смужки.
Потім декрет, сварки, скандали, істерики та закиди: «не так готуєш, не так прибираєш, неправильно дивишся, погана мати та дружина». Казав: «Ти мені не потрібна, йди я нову маму дитині знайду». Агресивний став.
Спочатку я дуже намагалася бути такою, якою він хоче. Ішла на поступки, перша мирилася, просила, благала. Так не буває, скажете, що я хороша, а він поганий.
Ні, він не поганий, добре заробляє, продукти купує, іпотеку платить. Я повністю охолола до нього, хочу піти.
А дитина буде без батька. Гірко, прикро. Чи варто залишатися із чоловіком заради дитини?
