Мої сусіди – люди з особливим характером і складом розуму. Я їх знаю, як ніхто. Хоч книжку пиши, біографічну. Обом по 50 з гаком років, галасливі й дуже навіть не скупі на слова. Взагалі, важко не стежити за їхнім життям, не підслуховувати, коли навіть між нашими квартирами стіни як аркуш картону.
От я й змушена бути їхнім особистим літописцем, без особливого, щоправда, бажання. Не знаю, скільки вони вже одружені, але старенька зверху каже, що давно. І сваряться вони щодня від самого початку їхнього спільного життя. З одного боку, історія доволі драматична – в них немає дітей.
З іншого – справа життєва, адже їхня сварка жодного разу не стосувалася теми спадкоємців. Напевно, це їх мало турбує. Причина ж їхньої нелюбові одне до одного криється… Та в усьому на світі, якщо чесно. Тиждень у них були скандали з приводу шкідливої звички чоловіка.
Він, як я зрозуміла, великий любитель подиміти. Чому претензії до нього з’явилися якось одномоментно, я не знаю, але, мабуть, сусідка якось схаменулася щодо того, скільки ж грошей іде на цю смердючу справу, і вирішила висловитися з цього приводу. З його боку – обурений бубнеж.
Наступного дня – приблизно та сама “бесіда”. І на всі наступні теж. Потім – затишшя. Я навіть здивувалася, сталося щось? Але ні, бачу ж їх із вікна. То він на роботу йде, то вона з магазину. Живі, значить. Може, помирилися. Ні. Знову скандал, але з іншого приводу, хоча стосується все тієї ж теми.
У відповідь усе той самий бубнеж, але трохи в іншій тональності. Але якщо ви думаєте, що вони – типова пара, в якій дружина пиляє чоловіка з приводу і без, ви не на тих нарвалися. Іноді я можу розчути, що говорить чоловік, коли перебуває в тій частині квартири, що ближче до моєї кімнати.
Але в тому разі бубонить уже його друга половина. Мабуть, одне приміщення разом вони вважають за краще не ділити. Розумію, деяким жінкам просто генетично буває невластиво прибирати за собою засоби для догляду. Ну, втім, як і чоловікам.
Але невже це варте того, щоб почати сварку, яка закінчиться криками і лайкою? Поберегли б нерви! І я навела лише малу частину того, що мені доводиться вислуховувати ось уже півтора року, відколи я почала знімати собі квартиру в цьому будинку.
Що поробиш, на роботі зарплатою не балують, а інших варіантів-то й немає. Переказувати всі теми для сварок цих двох мені просто не вистачить сил. Кілька днів тому я дізналася від тієї самої бабусі, яка живе поверхом вище, дивовижну правду цієї парочки.
Можливо, секрет їхнього спільного життя загалом. Річ у тім, що вони… Обидва ходять “наліво” один від одного. І навіть більше того, обидва про це знають, але не подають виду. Це в їхньому-то віці та соціальних умовах. Чоловік сусідки вже давно перебуває в якихось стосунках з іншою жінкою.
Вона живе в сусідньому з нами районі. Вона чи то касирка, чи то прибиральниця в цілодобовому магазині. Вони, буває, гуляють разом, майже в обнімку і зовсім цього не бояться. Я сама, зізнатися, не бачила своїх сусідів далі нашого двору, але не вірити літній жінці просто не бачу сенсу.
А от сусідка крутить шашні з іншим чоловіком. Вусатим і в шкіряній куртці. Про нього інформації ніякої немає, мабуть, той ще шпигун. Тож люди, які проживають зі мною по сусідству, не такі й прості, як це може здатися на перший погляд, але особисто мене цікавить інше питання.
У чому сенс їхнього співжиття? Вони точно не брат і сестра, це ясно на 100%. Разом вони уживаються як кішка з собакою, і ця інформація теж підтверджена. У чому ж все-таки причина? Я у свої майже 30 років теж мала практику співжиття з чоловіком.
Щоправда, штампа в паспорті в нас не було, а жили ми через велике кохання. Ну як, часом велике, потім уже поменше. У нас теж іноді виникали сварки на побутовому рівні. Рутина не щадить нікого, це всім відомо. Я навіть іноді подумувала, а чи не знайти мені коханця?
Але це завжди було тільки зі злості, та й то не всерйоз. А тут… Може мені хтось пояснити, як дорослі зрілі люди дозволяють собі жити в таких умовах? Щоб влаштовувати один одному істерики практично кожного божого дня, а потім іти до інших, прекрасно знаючи всю картину того, що відбувається?
Чи це приходить із віком, та й то, тільки обраним? Мабуть, мого життєвого досвіду не вистачає, щоб зрозуміти хоча б вершину цього айсберга, але, зізнаюся чесно, цей випадок став для мене справжнім одкровенням. Скажу навіть більше, повністю змінив мої погляди на деякі аспекти життя.
