— Мамо, ти серйозно? Я вже розіслала запрошення! Ресторан чекає на оплату! У мене весілля через 2 тижні! Ти не можеш мене підвести! — Кіра не могла повірити в те, що слова матері — не кошмарний сон і не розіграш.
— Донечко, я розумію…
— Ні, ти не розумієш! — закричала Кіра, вибігаючи з лікарняної палати, ніби її образили до глибини душі.
Світлана Сергіївна прикрила очі. Зараз її серце боліло не через перенесений інфаркт, а зовсім з іншої причини. І біль, який заподіяла рідна дочка, був набагато сильнішим.
— У вас є ще родичі? — запитав лікар.
— Так… старша дочка. Але вона живе в іншому місті. Я не впевнена, що вона приїде… Ми з Кірочкою дуже близькі, розумієте? А Дарина… Вона завжди була самостійною. Думаю, вона допоможе Кірочці з весіллям. Так, докторе… Ви праві. Треба їй зателефонувати.
— Світлано Сергіївно, — лікар подивився на жінку як на маленьку дитину. — Вашій дочці треба дзвонити, зрозуміло. Але не для того, щоб вона допомагала вашій молодшій з весіллям. Вам самій в найближчі місяці потрібна буде допомога.
Встановлення стентів — це не профгігієна порожнини рота. Є певні ризики і необхідна реабілітація. Розумієте?
— Я розумію, — Світлана Сергіївна відвела погляд. Вона розуміла. Звичайно, вона все розуміла.
— Алло, сестричко? Привіт! — Кіра тим часом сіла в таксі і набрала номер Дарини. Зазвичай вона дзвонила сестрі, в основному щоб поскаржитися або попросити грошей.
Кіра була молодша за Дарину на сім років. З дитинства вона звикла бути “донечкою”, “сонечком”, “особливою дівчинкою”. А Дарина — просто старша дочка: “вже доросла. Справишся сама”.
Так і жили. Поки Дарина не стала дійсно дорослою, щоб вступити до коледжу і поїхати від мами і молодшого сонечка.
— Алло!
— Так, привіт… — Дарина займалася звітом. Їй не було коли розмовляти з Кірою.
— У мене весілля. Ну ти знаєш… Загалом, гроші потрібні на сукню, туфлі і т.д. Ти коли зможеш перекинути?
— А хіба я обіцяла?
На тому кінці зависла пауза.
— Ну… Я думала, що це — само собою зрозумілий факт. Ти — сестра. Хто, якщо не ти?
— Я планувала подарувати подарунок. У мене немає грошей, я вклалася в іпотеку.
— Та я це чула! — вигукнула Кіра. — Тепер будеш до кінця життя хвалитися? Квартир може бути багато! А весілля тільки один раз! Зрештою, це не мої проблеми, де ти будеш шукати гроші. Ти старша, от і допомагай!
— Кіро… мені здається, що тобі взагалі рано виходити заміж. Ти досі не виросла, якщо вважаєш, що тобі всі зобов’язані.
— Я не хочу бути старою дівою, як ти!
— Ясно. Ну тоді нехай твій наречений оплачує весілля. — Дарина вже хотіла скинути виклик, але Кіра випалила:
— Нічого святого у вас з матір’ю немає! Тільки те й робите, що псуєте мені життя! Одна — своєю заздрістю, друга — болячками!
— А що сталося з мамою? — Дарина напружилася.
— Якщо цікаво, сама їй зателефонуй! — прошипіла Кіра і скинула дзвінок.
Дарина відразу ж зателефонувала матері. Незважаючи на те, що між ними не було близьких стосунків, Дарина любила матір, і новина про її хворобу схвилювала її.
Світлана Сергіївна відповіла відразу.
Втім, і тягнути з передісторією вона не стала, сказала як є.
— Мені в понеділок ставлять стенти. Був інфаркт, я перенесла його на ногах…
Дарина ковтнула. Вона не знайшла слів. Руки затремтіли, а цифри звіту злилися в один суцільний потік.
— Мамо, як же так?!
— Так вийшло… — прошепотіла Світлана Сергіївна.
Операція пройшла успішно. Дарина молилася, коли вийшов лікар. Він пояснив: стенти поставили, але пацієнтці необхідний спокій, догляд, увага близьких, сувора дієта і нагляд персоналу.
— Ніяких навантажень, міцного і стресів. На весіллі ваша мама ще погуляє, але не найближчим часом, — обнадіяв лікар.
— Я сподіваюся, що сестра перенесе весілля, — сказала Дарина. Вона відклала всі справи і приїхала до матері. А ось Кіра навіть не подзвонила, щоб дізнатися, як пройшла операція.
Лікар говорив ще довго. Дарина слухала уважно, щось записала в нотатки. Потім сіла на диван у коридорі і подзвонила сестрі. Не стала чекати, поки в тієї прокинеться совість.
— Кіро, маму прооперували. Три стенти поставили. Я хоч і приїхала, але одна не впораюся. І взагалі, вона напевно хотіла б підтримки і від тебе. У найближчий місяць ми обидві потрібні їй.
— Почекай! Досить базікати! — Кіра відповіла роздратовано. — Ти що, хочеш, щоб я скасувала весілля?!
— Скасовувати не треба. Просто поговори з нареченим, що дату краще перенести, — не витримала Дарина.
— Дарино… у мене через 2 тижні свято. Репетиції макіяжу, дзвінки гостям, примірка сукні — нічого не встигаю. До того ж мені потрібно десь знайти гроші! Ти ж не дала мені ні копійки! І мама грошей не дасть, їй же безкоштовна медицина не подобається, їй платну подавай, це ж важливіше, ніж весілля дочки!
— А для тебе що важливіше? Мішура? Або мамине життя?!
— А моє? — раптом спалахнула Кіра. — Моє життя і щастя — неважливі?! Я не скасую весілля. І не дозволю нікому його зіпсувати! Навіть якщо ви не дасте грошей, я знайду їх!
— Не соромно?
— Ти просто заздриш, що мама завжди любила мене більше. А тепер ще й моє особисте життя краще складається. Все, не дзвони мені більше. У мене немає сестри.
Дарина подивилася у вікно лікарняного коридору. У спогадах пропливли різні життєві ситуації. І хороші, і погані. Молодша сестра завжди була розпещеною й егоїстичною. Але такої байдужості від Кіри Дарина уявити не могла.
Кіра ж тим часом плакала від досади. Їй не було шкода матір. Вона взагалі не усвідомлювала тяжкості ситуації. Їй було шкода себе.
Покинуту, ображену і самотню. І тоді вона вирішила піти на відчайдушний крок. Попросити допомоги там, де точно не відмовлять.
Кіра поїхала до батьків нареченого, Павла. Її зустріли привітно. Наречений, наречена і майбутні свекри сіли за великим столом, щоб обговорити останні деталі.
— Кіро, ми обговорювали кошторис, я дивилася список гостей. З твого боку буде 30 осіб. Це менше, ніж з нашого боку, але… Спочатку передбачалося, що сім’я нареченої теж бере участь у витратах, — сказала мати нареченого. — Ми оплачуємо банкет, декор, ведучого… Але сукня і образ — справа нареченої. Особливо якщо кошторис на це зріс у 2 рази.
Кіра відвела погляд:
— Так, я вибрала іншу сукню. Дорожчу, тому що в першій виходила заміж подруга. Вона сказала, що я її копіюю. Довелося шукати інший фасон. Він виявився дорожчим. І зачіска до нього потрібна складніша, прості локони не підійдуть.
— Я не проти. Але ти сама збираєшся щось вкласти? Або тільки нам віддуватися? — ніби жартома запитав батько нареченого, але в цьому жарті було конкретне питання.
— Я просила близьких допомогти, але не вийшло. Знаєте, я завжди була в родині молодшою, нелюбою… Мама обіцяла дати грошей, але тепер передумала.
Їй потрібно робити якісь процедури… я в цьому нічого не розумію. Але мені здається, це просто відмовка, щоб не давати грошей. Я звернулася до Дарини. Але сестра сказала, що весілля — марна трата.
Загалом, вони навіть йти на весілля не хочуть. Мені так гірко знати, що я ізгой у власній родині… — Кіра витиснула сльози, і наречений почав її заспокоювати.
Він був молодим, ще студентом. Якби він міг оплатити весілля сам… Але такі весілля зазвичай оплачують батьки.
— Мм так… дивно, звичайно, — пробурмотів батько Павла. — Начебто сім’я нормальна. А в такий момент…
— Я не скаржуся. Ні. Головне, щоб ми з Павлом були разом! Якщо доведеться, я вийду заміж ось у цій сукні! — Кіра підняла очі, повні обожнювання, на нареченого.
— Ні, наречена повинна бути в білому, — одразу ж сказала майбутня свекруха. — Гаразд, подумаємо, що робити. Часу залишилося мало.
Кіра посміхнулася і поїхала додому. Вдома було порожньо. Але скоро Кірі не доведеться жити тут. Вона вийде заміж і переїде ближче до центру, батьки подарували Павлу квартиру, там Кіра стане господинею! І не буде думати про те, що мамина двокімнатна квартира належить не тільки їй, але і Дарині.
З чого взагалі Дарина повинна бути спадкоємицею? Адже вона вклала гроші в свою іпотеку! Замість того, щоб їй, Кірі, допомогти в такий важливий момент!
Дарина тим часом сиділа поруч з мамою. Світлану Сергіївну перевели в палату, все було відносно непогано. Крім одного…
— Кіра дзвонила? — запитала Світлана Сергіївна, ледь прийшовши до тями.
— Так, — збрехала Дарина. — Все добре. Але у неї весілля, справи…
— Я хотіла запитати… У тебе ж є гроші?
— Мамо… — Дарина подивилася їй в очі. — Я вважаю, що не час влаштовувати бенкет зараз.
Світлана Сергіївна промовчала. Вона зрозуміла.
Через два дні Кіра, ніби нічого не сталося, надіслала голосове повідомлення:
“Весілля зовсім скоро. Ви з мамою прийдете? Або ти одна прийдеш? Мені потрібно точно знати кількість гостей”.
Дарина відповіла:
“Ми не прийдемо. Я доглядаю за мамою. Вона після операції. Зараз не до свят”.
Відповіді не було. До тих пір, поки Дарині не зателефонував майбутній зять. Звідки він дізнався номер, було для неї загадкою. Павла вона бачила всього пару разів, та й то мигцем.
— Дарино, привіт! Я не заберу багато часу, але прошу, вислухай мене. Це важливо…
— Так, слухаю.
— Відповідай, будь ласка, тільки чесно, чому ви з мамою не хочете привітати нас з Кірою в такий важливий день? Я можу зрозуміти, що ви не дуже близькі, але навіть троюрідні тітки приїжджають на весілля, навіть ті люди, які не є близькими родичами. Просто щоб віддати данину поваги молодим. Невже ви настільки ненавидите Кіру?!
— Павло, шану віддають тим, хто цього гідний. Це перше. А друге, я взагалі не вважаю, що доречно святкувати весілля, поки в твоїй родині важкі часи. Але здається, вони важкі тільки для нас з мамою. У Кіри нічого не змінилося.
— Якщо справа в грошах, то ми вже все оплатили, — сухо сказав Павло.
— Ні, справа не в грошах. Справа в тому, що Світлана Сергіївна фізично не може бути на цьому весіллі. Вона лежить у кардіології, після інфаркту. Їй поставили стенти, вона проходить реабілітацію. Тобі Кіра не казала? — Дарина, втім, не здивувалася.
— Я з мамою цілодобово, мені дозволили ночувати в лікарні, так як палата платна.
— Що? Кіра мені взагалі нічого не сказала про це.
— Запитай у неї, чому.
— Так, я зрозумів. Вибач за мій тон і претензії. Я бачив ситуацію під іншим кутом.
— Ми часто бачимо чужими очима. Головне, вчасно відкрити свої.
Увечері у Кіри з Павлом була серйозна розмова.
— Чому ти збрехала?! Ти сказала, що твоя сім’я просто не хоче допомагати. Ти навіть не згадала, що мати в лікарні!
— А що мені говорити?! Через них я повинна все скасувати? — Кира кричала. — Це мій день! Моє життя! Я не хочу бути черговою жертвою! Від них все одно немає ніякого сенсу, так нехай і не приходять на моє весілля!
— Це не жертва. Це людське ставлення. Як взагалі можна обговорювати дорожчу сукню, поки твоя мати в реанімації?! Якби моя мама захворіла, я б переніс весілля.
— Ти мамин синочок. Ось і все.
— А ти — егоїстка, Кіро. Я не одружуся з жінкою, яка не вміє відчувати. Яка здатна ось так знецінити сімейні цінності. Мені страшно думати, як ти будеш ставитися до мене, якщо я колись стану заважати твоїм планам або, що гірше, серйозно захворію.
Після цієї розмови весілля скасували. Батьки нареченого прийняли рішення сина, навіть незважаючи на те, що все вже було оплачено. Частину авансів повернули, але багато грошей пропало.
— Ми заплатили за досвід, — сумно жартували вони між собою, обговорюючи Кіру.
Кіра ж, злячись і ридаючи, розіслала всім своїм гостям повідомлення:
“Весілля не буде. Моя сім’я зруйнувала мою мрію. Заздрість — страшна річ”.
У відповідь майже ніхто нічого не надіслав. Багато хто знав про операцію Світлани Сергіївни і дивувався, як сама Кіра могла говорити такі речі.
У день весілля, яке не відбулося, Дарина сиділа біля маминого ліжка. Світлана Сергіївна вже вставала, але все ж було важливо дотримуватися режиму.
— Як там Кіра? — запитала мама. — Дзвонила?
— Ні. Вона занадто ображена на нас, — знизала плечима Дарина.
— Може, потім все налагодиться?
— Можливо. Зрештою, їй треба десь жити, а якщо весілля не відбулося, то і жити у нареченого не вийде.
— Я розміняю квартиру на дві… Нехай живе самостійно, — сказала мати тихо. — А ти…
— А я сама. Я доросла, — відповіла Дарина.
У неї була іпотека, догляд за матір’ю і приблизне розуміння подальшого життя. Напевно, так краще, ніж жити у фантазіях і за чужий рахунок. Хто знає…Спеціально для сайту Stories
