Куди може влаштуватися вдова з маленькою дитиною та кредитами? Якщо вона має хорошу освіту чи досвід у роботі — якісь варіанти в неї є. А в мене нічого такого не було. Тож я й обрала роботу за кордоном.
Бути доглядальницею у літньої жінки не здається роботою мрії. Проте так можна допомагати своїй мамі і, що найголовніше, малолітній дочці.
Я виїхала з невеликого містечка, навіть із СМТ. Тож інший світ був для мене загадкою. Самі розумієте, книги та телевізор дають лише поверхневу інформацію. А ось розібратися у всьому особисто – це інша розмова.
Досить швидко я потоваришувала зі своєю роботодавицею, тож праця мене насправді не лякала. Жінка вона була хоч і літня, зате досить жвава.
Новий клімат та морське повітря закохали мене у мою нову країну. Досить доступні ціни та найкраща кухня з усіх, які я знала.
Загалом, я веду до того, що я поїхала з думкою якось заробити за пару років і зупинитися. Але зараз, коли я перебуваю в Іспанії вісімнадцятий рік, мене зовсім не тягне повертатися на батьківщину до свого рідного міста. Я чомусь дуже впевнена, що там насправді нічого не змінилося.
Так чи інакше хочу поділитися з вами шматочком свого життя. Моя дочка, залишена мною під опікою бабусі, тепер доросла. У неї двоє дітей, свій будинок, збудований на мої гроші, автомобіль.
Сама вона не працювала ні дня, хоча завжди повторює ту саму фразу про те, що «бути берегинею вогнища — найпочесніша професія». Ми вже давно в печерах не живемо, ну та бог із нею, хай думає як хоче.
Тепер про головне: батько двох моїх онуків відмовився оформляти їхній законний шлюб з моєю дочкою. Сказав, що чоловікові це не вигідно. Ми живемо у ХХІ столітті і так далі і тому подібне.
Ми довго сперечалися з цього приводу, але потім вирішили, хай буде, як він сказав. Будинок у разі чого залишиться в сім’ї. А зять мій зовсім не мільйонер. Скоріше навпаки.
Я не беруся характеризувати його як батька моїх онуків. Нехай цим займається донька. Але як би з цією ношею він справлявся. З моїм онуком займався спортом, допомагав із навчанням. А із онукою вже займалася дочка. Ну, особисто я нічого не маю проти цього. Як їхній родині буде завгодно.
Коли вони добудували будинок (я захотіла великий, щоб сусіди заздрили), зять закапризував і попросив мене докинути йому гроші на автомобіль. Його стара розвалюха остаточно зламалася, і тепер йому був потрібний новий доказ своєї мужності.
Ви ж знаєте, який це чоловік без машини?! Грошей у нього було як кіт наплакав, і я не дуже горіла бажанням стати йому спонсором.
Але тоді втрутилася дочка та підтримала свого чоловіка. Пообіцяла сама отримати права, щоб автомобіль був для всієї родини, а не лише для нього. Я погодилася, і незабаром машину придбали. Гарна іномарка. Як там, де я живу.
Не минуло й три місяці, як зять розбив нещодавно куплений автомобіль. Він одразу ж сказав, що ремонт зробить за свої гроші та не попросить у мене жодної копійки.
За великим рахунком, мені було начхати, оскільки до цього часу донька навіть не почала здавати на права. І я остаточно переконалася, що це був мій вимушений подарунок зятю. Не більше того.
І десь у цей період трапилося те, що трапилося. Зять, якщо його можна назвати, зізнався доньці, що він закохався в іншу. Нічого не може з собою вдіяти. Почуття вищі за нього та інші порожні пишномовності.
Дочка намагалася з ним поговорити, волала до батьківського обов’язку, але все було марно. Він почав пропадати цілодобово, а потім просто зателефонував і сказав, що повернеться нескоро.
Дочка довго плакала. Я намагалася її заспокоїти, але як це зробити по відеозв’язку, перебуваючи за три тисячі кілометрів? Тож доводилося часто бачити її всю у сльозах. До речі! Ледь не забула. Весь цей час подарована мною машина перебувала у ремонті.
Я хотіла поговорити з колишнім зятем із цього приводу. Але він все відмовлявся, а потім взагалі перестав брати трубку. А дзвонити до міліції нашого СМТ, перебуваючи в іншій країні, це треба зовсім не дружити з головою.
Думаєте, на цьому все закінчилося? Та нічого подібного! Тиждень тому пропажа повернулася. Через п’ять неповних місяців. Кається, плаче. Каже, то була величезна помилка. Вибач мені, кохання моє. І ви, діти, вибачте мені.
Стогне, плаче. Коротше, брехун професійний. І приїхав ще не просто так, а на моїй машині. Мабуть, відремонтував уже.
Як же я хотіла позловтішатися з донькою. Поміркувати, обговорити ситуацію. Думала, візьму пляшечку червоного, посидимо. Придумаємо, як вона болючіше його пошле. Але вона сказала, що приймає його назад. Ось так, без докорів та скандалів.
Сказала, що в неї діти та їм потрібен батько. А оскільки це їхній рідний татусь, вибору у неї не залишається. Спустився, помилився. З ким не буває.
А де він пропадав весь цей час, з ким ділив ліжко — це не має значення. Ось так моя дочка дала витерти об себе ноги.
Весь цей час я надсилала їй якісь гроші. Допомагала, скажімо, їхній родині. Але тепер, коли я проти того, щоб цей перебіжчик повертався до будинку, до моїх онуків, дочку треба якось покарати. Але як, якщо ці гроші потрібні не лише їй, а ще й дітям? Так зробити я не можу. А провчити її треба.
Що б ви мені порадили такого, щоб вона зрозуміла, як неправильно вчинила? Чекаю на ваші поради, адже ситуація серйозна. І я про неї постійно думаю. Дякую, якщо перейнялися. Сподіваюся, у вас такого точно не повториться.
