Свого сина я виховала самостійно. Його батько пішов від нас, коли моє янголятко було ще зовсім маленьке. Це був не найпростіший час, бо допомогти не було кому.
Єдине, що втішало, – це малесенька квартирка, яка дісталася мені від моєї мами. Якби мені довелося платити ще за квартиру, не знаю, як би я впоралася. Але я все ж таки мала можливість хоч якось розподілити ті гроші, які в мене були.
Протрималися ми із сином. Інколи й сусіди, гадай допомагали. Коли малюкові було 2,5 роки, то я його віддала у дитячий садочок, а сама пішла на роботу. Це було таке щастя мати змогу купити собі нове зимове пальто.
Так, воно було дешеве, але нове. Загалом, почала я потихеньку приходити в себе і сина тягнути. Слідкувала, щоб навчався, шукала йому викладачів, платила за навчання у коледжі.
Можна сказати, що все, що в мене було, я інвестувала у сина, щоб найкраще в нього було. Навіть перше авто допомогла йому купити, хоч довелося кредит взяти.
Він молодець у мене, вивчився, знайшов роботу за фахом. Освіта у нього спеціальна, пообіцяв, що й вищу отримає, коли грошей більше назбирає. Займається будівництвом.
Син працює багато, але й гроші наразі отримує непогані. Натішитися ним не можу. Нещодавно одружився з гарною дівчинкою, так що тепер у мене і внучок є.
Коли він пішов на роботу і почав заробляти, я одразу сина попередила, що коли я буду на пенсії, то він повинен мені допомагати. Я пояснила йому, що не можу економити на продуктах, і щороку мені треба поїхати на відпочинок.
На пенсії я собі цього дозволити не зможу, а от він зможе і має мені це забезпечити. Син з легкістю погодився і тепер щомісяця віддає зі своєї зарплати непогану суму. Приблизно стільки ж, скільки моя пенсія.
Я можу почуватися нормально. Єдине, про що він щоразу просить, — це, щоб я не говорила про це невістці. Про цю ситуацію знає лише одна моя подруга, яка вважає, що я надто егоїстична і не маю вимагати у нього гроші.
Я ніколи не питала, скільки мій син отримує, але вони живуть у місті, а там гарний заробіток. І взагалі хто про мене подбає, якщо не я сама? Син у мене один, якщо я зляжу, то йому доведеться мене доглядати.
Догляд за мною буде дорогим, а працювати він не зможе. Навіщо ставати йому таким важким тягарем? А так я нормально живу, стежу за здоров’ям, правильно харчуюсь.
Це нагорода мені за те, що я в молодості була позбавлена всього, тому що його виховувала. Хоч тепер я можу розслабитися та пожити нормально? Нехай частково його коштом
