Зі свекрухою у мене стосунки ніколи теплими не були. Не моя вона людина – і все тут! Якась вона неохайна, нетактовна й недбала, але хоча б не приставуча. Коли я вийшла заміж, вона до мене зі своїми порадами не лізла.
Зрозуміла, що тепер у сім’ї господиня я. Ми з чоловіком одразу облаштувалися в столиці. У чоловіка робота хороша, я теж заробляю достатньо. Загалом, жили й не тужили, а потім я дізналася, що я при надії.
Зараз нашому малюку три рочки, і в умовах нашої нової реальності з маленькими дітьми досить важко. По-перше, банально страшно. Ніхто не знає, чим завтрашній день може обернутися.
По-друге, боляче усвідомлювати, що дитинство мого сина проходить у таких умовах. Але що робити? Адаптуємося і живемо далі. Тільки ось зараз наше місто без електрики дуже часто.
А в нас на ній усе працює: і плита на кухні, і опалення, і гаряча вода. Якщо в будинку немає світла, то немає автоматично нічого. Перший час ми якось справлялися.
Але я не уявляю, що на нас чекає взимку, коли температура опускатиметься ще нижче. Звичайно, я ділюся своїми побоюваннями з чоловіком, а він часто спілкується з матір’ю, і вона теж у курсі всіх наших проблем.
Вона почала часто дзвонити мені й казати, що якщо в місто буде повний блекаут, то ми маємо з дитиною переїхати до них за місто. Проблема в тому, що будинок у них, м’яко кажучи, не дуже підходить для життя з дитиною.
Так, вони купили генератор, тому що все життя відкладають гроші на чорний день. Наявність електрики – безсумнівний плюс, але на цьому всі переваги життя з ріднею закінчуються.
Розумієте, моя свекруха живе в умовах, далеких від того, яким я уявляю нормальне життя. У її сільському будинку немає ремонту, немає ванної, туалету. Вона, як і раніше, ходить по нужді на вулицю.
Коли я приїжджаю туди влітку на якісь свята, мені хочеться скоріше звідти виїхати. Я не можу ходити у вигрібну яму! І вже тим більше не уявляю, як поведу туди свого малюка, але свекруха лише сміється у відповідь.
Каже, що буде мені відро носити, раз я така балувана. Мені прикро, що мене вважають особливою через те, що я просто хочу жити зі зручностями, а я злюся на свекрів, б за ці роки вони не змогли зробити будинок придатним для життя.
Мені подобається ідея жити за містом. Тим паче, у нас і машина є туди-сюди кататися, якщо потрібно. Чоловік каже, що там можна провести Інтернет без проблем. Я б і працювати спокійно могла.
Крім того, ближче до природи бути теж непогано. Але все це так і залишиться мрією, поки свекруха не зробить нормальний туалет і ванну. Це треба було стільки років збирати гроші!
Ну хоча б генератор купили. І то добре. Але мені від цього легше не стало. Тепер свекруха на мене ображається, мовляв, яка я невдячна невістка в неї. Але в чому я не права?
