Той день, коли на порозі їхньої трикімнатної квартири з’явився Женя, Катерина запам’ятала на все життя.
П’ятнадцятирічний хлопчина дивився на неї з-під лоба. Пшеничне волосся й такі холодні блакитні очі, як у маленького вовченяти.
Женя стояв у коридорі незнайомої йому квартири. У руках бовтався пошарпаний чемоданчик, у який вмістилися всі його речі.
— Твоя кімната перша по коридору. Далі вітальня і наша з Катериною спальня, — батько швидко ввів сина в курс справи, не особливо замислюючись про гостинність.
— Ясно, — холодно відповів Євген і одразу пішов у відведену кімнату розпаковувати свої речі.
— Який худий, — лише промовила Катерина.
*
Женя ріс без батька і знав про нього лише те, що той щомісяця переказує гроші його мамі. Зарплата у мами була невеликою, і аліменти завжди були доречними, але Євген не любив думати, що чимось зобов’язаний батькові.
У його дитячій свідомості міцно закріпилася ця думка. Хотілося обійтися без батька і його грошових подачок. Тільки поки що і зарплати Жені вистачало хіба що на хліб з маслом.
Після довгих пошуків він зміг влаштуватися лише кур’єром і щоранку перед школою розносив безкоштовні газети, інколи чекаючи, коли йому відчинить під’їзд мешканець, що виходив з нього, але ці тяготи Євгена не лякали. Свої гроші. Крок до незалежності від батька. Він ще не підозрював, що доля готувала чергову підлість.
*
У Тетяни та Степана життя не склалося. Люди вони були непогані, але характери складні. Він не розумів її, а вона не поступалася йому.
Розлучилися, коли Євгену ще й року не було. Батько якось відразу зник із життя сина. Спочатку час забирала робота і постійні відрядження. Хотілося заробити на власне житло, адже, йдучи, він залишив квартиру колишній дружині та дитині.
А потім і соромно стало лізти в чуже життя. Як він прийде через роки? А де до цього був?
Колишня дружина зателефонувала несподівано через роки, коли Степан уже одружився з Катериною і вони жили в новенькій трикімнатній квартирі.
Тетяна запропонувала зустрітися. Степан і не думав, що колись почує голос із минулого, але колишня дружина просила про допомогу. Все виявилося не так просто. Тетяна вже кілька місяців знала, що хвора, але не наважувалася сказати про це рідним.
*
Євген дізнався про хворобу мами випадково. Вона не хотіла йому говорити, але її поклали в онкологічне відділення, куди Женя приходив на відвідування.
Тоді він ще сподівався. А потім йому довелося швидко подорослішати. Вчився прати, готувати та прибирати. Все сам! Вирішувати дорослі проблеми з оплатою рахунків.
Складати список покупок, щоб не вийти за межі бюджету, адже гроші батька тепер йшли на ліки. Йому було неприємно отримувати щомісячний переказ від батька на картку мами, але він переконував себе, що це для неї. Для мами він не шкодував нічого. Потім він навчився робити уколи та чергувати вночі біля маминого ліжка.
Жені довелося відмовитися від секції баскетболу, вкладаючи гроші у доросле життя. Раніше воно здавалося йому таким класним. Живи, як хочеш, і витрачай зарплату на всілякі бажані речі. Все виявилося занадто складніше, але роздумувати чи сумувати у нього не було часу. Вдома чекала його мама, а ще треба забігти в магазин і приготувати вечерю.
Він відривався від уроків і підходив до мами на її перший поклик. Потім вона стала й зовсім неспокійно спати. Вона танула і, розуміючи безвихідність ситуації, зателефонувала колишньому чоловікові, поки Женя був у школі.
*
Прийшовши додому, Степан буркнув: «Обідати не буду» — і пішов у спальню. Катерина почала слухняно прибирати зі столу. Ще під час перших зустрічей зі Степаном вона зрозуміла, що цьому чоловікові перечити марно. Вмовляти й переконувати не вийде. Він своїх рішень не змінює.
Батько Степана був суворим чоловіком. Усе село його боялося. Дітей виховував суворо, та так, що ледь старша закінчила дев’ятий клас, як втекла до міста. У технікумі їй виділили гуртожиток, а вже потім усі інші діти жили у неї, щоб уникнути щоденних зустрічей із татом.
І Степан там зализував рани на спині. Старша сестра робила компреси, а він, дванадцятирічний, лише сопів, намагаючись терпіти біль. Таким і залишився, пронісши крізь роки свою гордість і терпіння. Ніколи нічого не просив. Усього домагався сам, але в допомозі не відмовляв.
Євген після похорону опинився в іншій квартирі. Дорослий п’ятнадцятирічний хлопчик з очима вовченяти. Він без суперечок і бунту прийняв прості правила нового дому.
Катерина поглядала на нього з хвилюванням. Він не просив допомоги, а при спробі випрати його речі або прибрати за ним зі столу, як вона робила для його батька, чула «я сам». Женя не розмовляв з ними більше, ніж було потрібно. Не розповідав, як справи в школі та про новий клас. Його батько поводився, як і раніше, ніби в квартирі сина його й немає.
Степан говорив про справи на роботі, сухо і по суті. Катерина прибирала за собою і за Степаном, а Женя, навпаки, не дозволяв нічого робити для нього, ніби бажаючи залишатися невидимим.
Катерина спочатку якось спробувала налагодити контакт, але Степан виніс своє рішення: «Не чіпай його. Захоче пити — попросить. Захоче поговорити — почне першим».
*
Новий дім і нове життя. Ще недавно він тримав матір за слабку руку і робив уколи, вже розуміючи, що краще не буде.
Євген звик до думки, що скоро він залишиться сам. Він чекав і був готовий зібрати речі та переїхати до дитячого будинку, а може, вдасться вступити, щоб надали кімнату в гуртожитку.
Женя думав про майбутнє, намагаючись не помічати сьогодення. Будував його всупереч усьому, дедалі більше звикаючи до думки, що тепер він сам. Єдине, чого він не підозрював, — що мама вже зателефонувала його батькові і незабаром життя різко зміниться.
Нове оточення та новий шкільний світ дозволяли відволіктися від важких думок. Євген не поспішав додому і максимально заповнював час до сну, щоб якомога менше бачити батька та його дружину. Після уроків він обідав вдома, а потім тікав до школи на репетицію якогось виступу.
Він і не хотів брати участь у шкільному житті, але це було краще, ніж тинятися по вулиці. Хоча репетиції були не щоденними і йому доводилося ходити по новому для нього району, аби тільки не йти додому.
Так він познайомився з Льохою з його нового двору. А ось роботу кур’єра довелося залишити. У новому районі у газети вже був працівник, а до свого колишнього району Женя не встигав доїхати зранку, та й не хотів. Там він жив із мамою.
*
Хлопчина не сумував за мамою. Він сприйняв її відхід як даність. Катерина лише здогадувалася, скільки болю переніс цей хлопець, зблизившись із нею. Жінка мучилася.
За свої сорок років вона так і не народила своїх дітей. Лікарі розводили руками, а Степан і не просив дітей. А тут, ось вам дитина! Тільки що тепер робити? Женя мало спілкувався, але тільки з ними. Катерина бачила, що хлопчик швидко освоївся і в школі, і у дворі.
Він не поспішав додому, затримуючись поза цими стінами якомога довше. Вона навіть якось чула його сміх. Такий по-дитячому відкритий. Майже беззахисний. І очі зовсім інші. У них не було того льоду, що вона бачила раніше.
— Уже півроку минуло, розумієш, мамо? — Катерина сиділа на маленькій кухонці й крутила за ручку порцелянову чашку, — Я вже не знаю, що робити. Ми живемо, як сусіди.
— Так ви й є сусіди, — мама уважно дивилася на доньку, — Що ти зробила, щоб Євген почувався як вдома?
Катерина вже набрала повітря в легені, щоб обуритися. Вона що тільки не пробувала! Кімнату йому влаштували. Харчуванням забезпечений. Кишенькові гроші на обіди в школі дають! Але тут до неї дійшов сенс слів мами. А що вона сама пробувала зробити для нього?
— Напевно, нічого, — видихнула Катерина, оцінивши свої мізерні спроби. Немов сліпе кошеня, вона намацувала правильний шлях. — Я просто не знаю, що робити. На питання він не відповідає, розмовляти зі мною не хоче. Приходить і йде до своєї кімнати, зачиняючи двері.
Виходить на обід і вечерю. І мовчить, постійно мовчить. Максимум може відповісти «так», «ні», «не знаю». Вчиться посередньо, як більшість його однолітків.
І то я це дізналася тому, що його класна керівниця зателефонувала нам, щоб запросити на батьківські збори. Але чим він цікавиться, чим захоплюється, я не знаю. А раптом він у поганій компанії?
— А в школі що їсть? — раптом запитала мама, і Катерина подивилася на неї з легким докором.
— Мамо, я ж кажу, що нічого про нього не знаю. Він же мовчить. Звідки мені знати, що він там їсть? — відмахнулася Катерина.
— А я тобі скажу, — мама налила в чашку доньки заварку, а потім окропу. — Ні-чо-го. Обіді в школі ще за твоїх часів були не царські. Та й яку дитину змусиш їсти суп або остиглу котлету?
Я взагалі сумніваюся, що він у їдальні купує собі перше чи друге. Швидше за все, гроші на пиріжки витрачає або на ці… гамбургери!
— І до чого ти ведеш? — Катерина не розуміла.
— Ну, я що, даремно тебе вчила пекти пироги? — розвела руками мама. — Зранку напекла ароматних пиріжків. Чоловіку на перекус на роботі віддала і синові.
Додому Катерина вперше за довгий час летіла. Вона добре розуміла, що навряд чи Женя ось так відразу зміниться, але може хоч краплину турботи відчує. Хоч трішки! А то ж він усе робить сам. Навіть одяг свій сам пере.
Живе, як сусід по квартирі, хіба що їсть із загального столу і за це дякує. А адже не погана ідея з пиріжками.
— Навіщо? — Євген холодно дивився на запітнілий пакет із двома пиріжками. Нове слово в розмові анітрохи не порадувало Катерину. Вона якось не очікувала такої реакції. Це фактично відмова, тільки остаточне рішення трохи відклали.
— Щоб перекусити на перерві, — виправдалася вона, опустивши погляд. Її голос злегка затремтів. «Дурепа, на що ти розраховувала? Що він після півроку мовчання раптом стане теплішим?».
Але Євген взяв пиріжки, і Катерина чітко зрозуміла, що виключно з ввічливості. Наступного разу він легко може відмовити. Про це говорив холодний погляд його очей.
І Катерина цілий день погоджувалася з думкою, що даремно вона все це затіяла.
Адже якось жили? Степан з самого початку сказав, щоб вона не лізла до хлопця, а вона вирішила підкупити його пиріжками. Він втратив матір, а вона вирішила його нагодувати пиріжками! Нерівноцінний обмін.
Але наступного ранку вона знову встала раніше за всіх і взялася за тісто. До того часу, як чоловіча частина їхньої квартири прокинулася, у духовці вже готувалася чергова партія пиріжків.
— Сьогодні з м’ясом, — посміхнулася вона холодним очам Євгена. Він хмикнув, але все ж забрав пиріжки. Може, побоюючись сліз Катерини, а може, з іншої причини, але жінка сприйняла це як удачу. Вона не почула «я сам», як зазвичай. Звісно, пекти пиріжки треба вміти!
*
— Сьогодні з м’ясом, — доповів Женя своєму другові Льоші.
— Відмінно, — посміхнувся хлопець, випускаючи сизий дим, — Хоча вчорашні з цибулею та яйцем краще гасять запах тютюну.
— Нічого, — відповів Євген. — У мене є ментолова жуйка.
*
Так минуло близько двох місяців. За столом вони їли, як і раніше слухаючи суху розмову Степана, але з самого ранку Женя вже звично забирав пиріжки зі столу в кухні, які Катерина заздалегідь пакувала в пакет.
І цього ранку він зайшов до кухні, як завжди, забрав пиріжки, а потім залишився стояти в дверях, злегка шурхочучи пакетом:
— Я це… — почав він, а коли Катерина повернулася, то розвернувся до виходу. — Та, нічого.
— Допомога потрібна? — Катерина пішла слідом, спостерігаючи за цікавою картиною, як «вовченя» блукав поглядом по підлозі й хмурився від власних думок. Він явно боровся з собою, зі своїми емоціями. Йому було дуже важко перебороти гордість і замість «я сам» вичавити з себе прохання.
Катерина не квапила його і навіть була готова прийняти відмову. Її вже радувало те, що він взагалі спробував заговорити. Це гріло її серце.
— Можна ще 4 пиріжки? — коротко пояснив Євген.
— Звичайно, можна, — Катерина помчала на кухню і повернулася з ще одним пакетом пиріжків. Неважливо, сам він їсть чи друзів пригощає. Головне, що він заговорив з нею!
Так і вийшло, що тепер Катерина давала Жені шість пиріжків. Вона дуже сподівалася, що хоча б один з пиріжків він з’їсть сам.
Поступово погляд Євгена став теплішим. Все частіше на своє запитання «як справи?» Катерина отримувала не сухе кивання головою, а «нормально» або «добре».
Це був їхній маленький секрет. У присутності батька Женя все так само тримався холодно, але варто було Степану піти, як Катерина чула тихе «дякую» за вечерю, за обід, за випрасувану сорочку, яку Євген через велику кількість уроків не зміг підготувати до виступу в школі.
А Катерина приходила дивитися, як Женя виступає на сцені, то в ролі Санти веселить молодших школярів, то грає примхливу принцесу. Вона навіть якось витягла Степана подивитися на сина. Той довго опирався, але виявилося, що його рішення не завжди непохитні.
*
— Ось вона вміє пекти пиріжки! — Льоха вже насолоджувався смаком.
— Та Катерина взагалі непоганою виявилася, — відгукнувся Женя, з’їдаючи вже другий пиріжок.
— А ти ж казав, що «в житті слова доброго їй не скажу!», — хихикнув Льоха.
— Та замовкни ти! — з посмішкою штовхнув його в бік Євген. — Просто я раніше думав, що мама перебільшує щодо батька. Ну, щоб я не просив зустрічей з ним. Я ж у дитинстві мріяв, як знайду його, а потім, коли подорослішав, дізнався, що він переказує нам гроші. Отже, відкуповується.
Я його так ненавидів! І тут мені ще жити з ним, а там у нього ще й нова дружина. Думав, що втечу з нового дому.
— Так, ти б на вулиці не вижив! — посміхнувся Льоха, беручи другий пиріжок, — Там би тебе пиріжками не годували.
— Тобі тільки й потрібно, щоб поїсти, — нахмурився Женя.— А я тобі, як брату, душу виливаю.
— Та я вже тону в твоїх виливаннях, — засміявся друг.
— Ти вважаєш, що мене купили пиріжками? — серйозно запитав Євген.
— Ні, — ледь промовив Льоха, засунувши великий шматок собі в рот, і Жені довелося почекати, поки друг прожує. — Це нормально, коли тебе вдома чекають, а не виганяють. Хіба твій батько став би тебе забирати, якби ти був йому не потрібен? Хіба Катерина стала б пекти пироги, якби ти був їй чужим?
Євген злегка посміхнувся, розуміючи, що його вдома чекають. Дуже чекають.
*
У армію Женя йшов, навіть не зробивши спроби вступити до університету. Катерина на пероні ледь встигала витирати хусткою свої сльози.
— Ось я тут приготувала, — вона дістала з сітки великий пакет з ароматними пиріжками. — Тут більше, ніж шість, але й товаришів у тебе тепер більше, — її голос тремтів. Вона трималася щосили, щоб не розплакатися ще до того, як Євген зникне у вагоні.
Вони обнялися, і лише коли всіх почали заганяти у вагон, вона відпустила Євгена. Батько сухо потиснув синові руку й кивнув. Його суворі очі на мить затуманилися, але він швидко позбувся цього людського почуття.
Зате Женя більше не ховався від Катерини за крижаним поглядом. Його блакитні очі світилися теплом. І Катерина знала, що частину цього тепла вона зігріла своїми пиріжками.
Потягнулися листи й посилки, дзвінки й розмови. Катерина навіть кілька разів з батьком Жені їздила до нього. Вона й не помітила, як відтанув суворий Степан і навіть не сперечався з нею, коли Катерина казала, що вони їдуть до сина.
Там вони орендували квартиру, де вона готувала пиріжки, а ще густий борщ і домашні котлети. Все для зустрічі з Євгеном. Тепер у сина з батьком було про що поговорити. Батько згадував, як сам служив, а Женя ділився тим, чим живе зараз.
Але жоден з них не скаржився. Це була їхня сімейна риса. А Катерина залишала їх на невеликій кухні орендованої квартири, тихо радіючи цьому сімейному щастю.
*
— А адже я не відразу почав їсти твої пиріжки, — якось зізнався Женя за сімейним столом, за яким сиділи не тільки він з батьком і Катериною. До їхньої родини приєдналися дружина Євгена Світлана, двоє їхніх дітей, а ще батьки Свети.
— Я спочатку насторожено поставився до цього частування і віддав пиріжок Льоші, з яким тоді разом палив за школою. Він спробував і оцінив. А я вже тоді з’їв другий пиріжок. Особливо ми любили пиріжки з цибулею та яйцем. Цибуля чудово перебивала запах.
— Ах, ви, негідники! — писклявим голосочком повідомила онучка на руках у діда Степана.
— Це ти її навчив? — Женя єхидно дивився на батька. — Мамо, ти його зовсім не виховуєш?
— Пізно виховувати, — відгукнулася Катерина. — Он який лоб виріс. Вже весь сивий!
— У житті знадобиться, — посміхався Степан, пригладжуючи пшеничне волосся онуки, — Так, моя маленька? Пиріжок з’їси?
