— Декрет — це твоя відпустка, отже займайся домом!
Макар переступив через пластикову пірамідку. Відштовхнув ногою вбік дзвінкий м’ячик. Поклав важку робочу сумку на пуф у передпокої.
— Я не зрозумів, у нас тут Мамай пройшов?
Яна стояла біля плити. Правою рукою вона помішувала макарони на сковорідці. Лівою притримувала на стегні восьмимісячного Тимофія.
Дитина вередувала. Слинилася і тягнула матір за волосся. Воно було недбало зібране на потилиці дешевою гумкою.
— У нього ріжуться зуби.
Яна навіть не обернулася.
— З рук не злазить з самого обіду. Температура була.
Макар зайшов на кухню. Зняв через голову свою улюблену світлу футболку. Поклав її на край дивана.
— Зрозуміло.
Він почухав груди.
— А на вечерю будемо макарони? Знову? Третій день поспіль?
— У холодильнику є котлети.
Вона вимкнула конфорку. Витерла руки об поділ домашньої сукні.
— Вчорашні. І салат наріж сам. Овочі помиті, лежать на стільниці.
Макар сперся обома руками об стільницю. Видихнув так, ніби розвантажував вагони на станції. А не сидів у теплому офісі за комп’ютером.
— По факту, Яно. Давай по факту.
Він скривився.
— Я йду о восьмій. Приходжу о сьомій вечора. Я заробляю гроші. Іпотеку цю тягну. Круглу суму віддаю за неї щомісяця. Комуналку плачу. За машину кредит закриваю. А ти весь день вдома.
— І?
Яна втупилася в чоловіка. Під очима в неї залягли глибокі темні кола. На розтягнутій майці красувалася свіжа пляма від яблучного пюре.
— І можна було хоча б іграшки прибрати до мого приходу!
Макар підвищив голос. Тимофій негайно захникав.
— Я приходжу з роботи. Я втомився як собака. Мені начальник сьогодні всі нерви вимотав. Мені хочеться затишку. Гарячої вечері. Чистої квартири. А тут вічний безлад. Розкидані іграшки та вчорашні котлети.
— Тимофій спить по двадцять хвилин.
Яна зручніше перехопила важкого сина.
— Я в туалет ходжу з ним на руках. Я не присіла з самого ранку. У нього ясна набрякли. Він постійно плаче. Ти думаєш, мені легко?
— Не перебільшуй.
Макар махнув рукою.
— Мільйони жінок сидять у декреті. Наші матері якось справлялися. Без пральних машин. Без мультиварок і доставки продуктів. А в тебе всі умови.
Він обвів кухню рукою.
— Машинка пере. Робот-пилосос повзає. Посудомийна машина миє. Декрет — це твоя відпустка, Яна. Законний відпочинок. Ось і займайся домом. Поки я нас забезпечую!
— Відпустка, значить?
Яна примружилася.
— Саме так.
Він дістав вилку.
— Ти сидиш вдома і відпочиваєш. Могла б і постаратися заради сім’ї. У Льохи дружина двох виховує. І борщі варить. І вдома чистота. І сама виглядає нормально.
— Ось і одружився б на дружині Льохи.
Буденним тоном парирувала Яна.
— Я тобі справу кажу! — розлютився Макар.
— Я на роботі проблеми вирішую. Клієнтів вмовляю. У заторах стою по дві години. Я маю право на нормальну вечерю!
— Домовилися.
Яна не стала сперечатися. Вона не стала кричати у відповідь. Не стала кидати в нього лопаткою.
Вона просто поставила сковорідку на підставку. Віднесла плачучу дитину в спальню. Щільно зачинила за собою двері.
Макар лише посміхнувся собі під ніс. Цілком очікувано. Дружина знову образилася на правду. Нічого, до ранку охолоне. Куди вона дінеться.
У суботу вранці Макар прокинувся від болю. Хтось боляче смикнув його за ніс. Він ледве розплющив очі.
Тимофій бадьоро стукав брязкальцем по ковдрі. Пускав бульбашки. А поруч стояла Яна.
Не у звичній розтягнутій майці. А в нових синіх джинсах. У білій блузці. З нафарбованими віями. У передпокої блищали її улюблені туфлі.
— Ти куди зібралася?
Макар сів на ліжку. Протер обличчя руками. Була десята ранку.
— У відпустку.
Рівно відповіла Яна. Вона поправила комір.
— Тобто? Куди?
— У буквальному сенсі.
Вона застебнула ґудзик на манжеті.
— Ти вчора дуже влучно сказав. Декрет — це відпустка. Законний відпочинок. Ось я й вирішила. Пора мені вийти на свій законний вихідний. Зустрічаюся з Полінкою. Потім по магазинах пройдуся.
Вона підхопила з крісла сумочку.
— А Тимофій?
Макар здивовано подивився на сина. Дитина вже намагалася жувати край простирадла.
— А Тимофій залишається з татом.
Яна перекинула ремінець сумки через плече.
— Розклад на столі в кухні. Там же банки з харчуванням. Броколі не забудь розігріти перед обідом. І суміш розвести. Якщо спати укладати будеш. Гель для ясен на полиці у ванній.
— Яна, припини ці ігри!
Макар остаточно прокинувся. Сон зник миттєво.
— У мене єдиний вихідний! Я планував з’їздити в гараж. Хлопці чекають. Ми з Сергієм домовилися!
— А у мене перший вихідний за вісім місяців.
Вона повернулася до дверей.
— Впораєшся. Ти ж сам сказав. Мільйони справляються. І в тебе всі умови. Пральна машина працює. Підгузки — повна пачка. Котлети в холодильнику. Відпочивай, коханий.
— Я не вмію з ним сидіти цілий день!
Гаркнув Макар. Він спробував встати. Але заплутався ногами в ковдрі.
— Навчишся. Там нічого складного. Головне, мультики не вмикай більше ніж на пів години.
Вона вийшла у передпокій. Цокання підборів по ламінату пролунало як вирок.
— Яна!— прокричав Макар їй услід.
— Я не знаю, як його годувати! Він же кричатиме!
— Інструкція на столі!
Загуркотіли вхідні двері. У квартирі запала тиша. Її одразу порушив вимогливий вереск Тимофія.
Дитина зрозуміла. Мати зникла. Йому такий розклад зовсім не сподобався.
Макар подивився на сина. Син подивився на Макара. Набрав побільше повітря в легені. Заридав.
— Ну чого ти?
Макар невпевнено потягнувся до дитини.
— Подумаєш, пішла мати. Злякалася. Ми з тобою чоловіки. Самі розберемося. Справ на пару годин. Зараз кашу знайдемо.
Опівдні Яна сиділа за столиком. Це була затишна кав’ярня в центрі міста. Пахло корицею та свіжою випічкою.
Поліна розмішувала цукор у капучино. Дивилася на подругу.
— Ти справді його одного залишила? Прямо з ранку?
— Абсолютно.
Яна зробила ковток гарячого чаю.
— Залишила розклад. Їжу та чистий одяг. Нехай відпочиває під час моєї відпустки. Заразом дізнається, як робот-пилосос виховує дітей.
— З розуму зійти.
Поліна похитала головою.
— Мій колишній вже за годину завалив мене дзвінками. Коли я так Світланку йому підкинула. Дзвонив в істериці. Кричав, що вона покакала не того кольору. І що в неї алергія на повітря.
— Макар упертий.
Яна відламала шматочок круасана.
— Буде терпіти до останнього. Щоб довести мені. Що сидіти вдома — це райська насолода. Що я просто ледача.
— Ну-ну.
Подруга хмикнула.
— Чоловіки такі. Мій Костя теж висловлювався. Казав, що я дармоїдка. Поки я не потрапила до лікарні з апендицитом. Три дні з донькою посидів. Потім тиждень ходив із тремтячим оком. Казав, краще б дві зміни на заводі відпрацював.
— Ну то нехай просвіщається.
Телефон Яни задзвонив на столі. На екрані з’явилося «Макар».
— Дві години протримався.
Яна беззлобно посміхнулася. Натиснула кнопку відповіді.
— Слухаю.
— Яна, де лежать ці… як їх… чисті бодіки?!
Голос чоловіка звучав так, ніби він біг крос із перешкодами по пересіченій місцевості.
— У комоді. Друга полиця зверху.
Відповіла Яна.
— Там немає!
Закричав Макар у слухавку.
— Там тільки якісь повзунки та шкарпетки. Він обб.ював себе! І мене! Весь диван у цій білій рідині! Я вже половину рулону паперових рушників витратив! Воно не відтирається!
— Подивися на сушарці у ванній. Я вчора ввечері прала. Мали б висохнути.
— Гаразд. Знайшов.
Він зашурхотів речами.
— А броколі скільки гріти? Вона зелена і смердить! Як це взагалі можна дитині давати?
— У мікрохвильовці десять секунд. Потім перемішати. Спробувати на губу, щоб не була гаряча.
— Зрозумів.
Макар скинув дзвінок. Поліна голосно розсміялася. Розлила трохи кави на блюдце.
— Почалося. Ще хвилин сорок — і подзвонить знову?
Поліна помилилася. Макар подзвонив рівно через дванадцять хвилин. Яна якраз вибирала тістечко на вітрині.
— Яна, він плюється!
На задньому плані лунав оглушливий виск. Наче Тимофія різали.
— Чим плюється?
Буденним тоном уточнила Яна.
— Цією твоєю броколі! Я йому ложку даю. А він пускає бульбашки. Губами робить «пррр»! У мене вся світла футболка зелена! Вся кухня зелена! І стіни теж!
— Одягни нагрудник.
Вона розглядала цінник на торті.
— Він у шухляді зі столовими приборами. Силіконовий такий. З кишенькою.
— Та я надів!
Заревів Макар.
— Він його зриває! Він взагалі не хоче сидіти в цьому кріслі! Викручується, як змійка на сковорідці!
— Відверни його літачком. Літає-літає літачок, відкривай рот. Заспівай пісеньку.
— Який, до біса, літачок!
Голос Макара зірвався на фальцет.
— Він кричить! Яна, приїжджай. Я не можу його заспокоїти. У нього зуби!
— Гель на полиці. Я у відпустці. Розбирайся сам. Дай йому погризти прорізувач. Він у холодильнику на дверцятах.
Яна відхилила дзвінок. Перевела телефон у беззвучний режим. Поліна дивилася на неї з неприхованою повагою.
— Кремінь. Не шкода?
— Шкода.
Яна розрахувалася за десерт.
— Його світлу футболку шкода. А Макара — ні. Корисно іноді спускатися з небес на землю. І бачити, з чого складається цей мій курорт. Нехай зрозуміє.
Вони вийшли з кав’ярні. Пішли гуляти торговим центром. Зайшли в магазин взуття. Приміряли купу туфель.
Потім просто посиділи на лавочці біля фонтану. Яна не перевіряла телефон майже три години. Вона насолоджувалася легкістю.
Без громіздкої коляски. Без важкої сумки з вологими серветками. Без пляшечок і запасних штанів. Наче зняли кайдани. Ніхто не тягнув її за волосся. Ніхто не вимагав уваги кожну секунду.
Коли вона дістала мобільний близько четвертої години дня. Там було двадцять два пропущених дзвінки. І ціла купа повідомлень у месенджері.
«Він обк.кався. Як це змити?! Воно всюди!»
«Яна, де присипка??? У нього там все червоне!»
«Чому він не спить? За розкладом сон о 14:00!»
«Я його колишу вже годину. У мене спина відвалюється.»
«Він виплюнув соску за диван. Я не можу її дістати.»
«Візьми трубку, благаю. Я більше не можу.»
Останнє повідомлення надійшло пів години тому.
«Ми здаємося.»
Вона не відповіла. Сховала телефон назад у кишеню пальто.
— Час додому?
Запитала Поліна. Вона помітила посмішку подруги.
— Мабуть. Доведу людину до інфаркту. Хто потім іпотеку платитиме.
Яна відкрила двері своїм ключем рівно о шостій вечора.
Вже з порога в ніс вд.рив різкий запах. Дитяча несподіванка змішалася з ароматом вареної капусти.
У передпокої валявся підгузок. На дзеркалі виднілися розмазані зелені плями. На підлозі валялися вологі серветки.
Вона зняла туфлі. Пройшла на кухню.
Картина нагадувала поле битви. Після набігу варварів. Дитячий стільчик був рівномірно вкритий густим шаром пюре. На підлозі валялися каструлі.
Дві пластикові миски і розкидані кубики. Підлога липнула до ніг. Список справ плавав у калюжі розлитого яблучного соку на стільниці. Робот-пилосос застряг під столом. Він жалібно пищав.
Макар сидів на табуреті посеред цього хаосу. Його улюблена світла футболка перетворилася на абстрактну картину.
Зелені розводи від овочів. Жовті плями від чогось невідомого. На плечі красувався білий слід від зригування. Волосся стирчало в усі боки. Під очима залягли тіні.
На його грудях спав Тимофій. Дитина вчепилася крихітними кулачками в залишки чистої тканини.
Він сопів. Слинив прямо на батькову шию.
Почувши кроки, Макар підвів на дружину абсолютно дикий погляд. Каламутний і зневірений.
— Ти повернулася. — Прохрипів він.
— Як бачиш.
Яна притулилася плечем до дверей. Сплела пальці перед собою.
— Ну, як пройшов вихідний у санаторії? Відпочив? Набрався сил?
Макар важко ковтнув. Він боявся поворухнутися. Щоб не розбудити сина.
— Він не спав. Взагалі. Ні о другій, ні о третій.
Голос чоловіка звучав жалісно. Вся його вчорашня пиха зникла без сліду.
— Він кричав, коли я намагався покласти його в ліжечко. Кричав, коли я міняв підгузок. Бо він звивався, як черв’як. Кричав, коли мив йому дупцю під краном. Я думав, сусіди викличуть опіку.
— Буває.
Рівно відповіла Яна. Вона оглядала брудну кухню.
— Це ж відпустка. Треба розслабитися. Мультики б подивився. Нові серіали переглянув.
— Яна…
Голос Макара зірвався.
— Я з’їв шматок холодної ковбаси. О четвертій годині дня. Стоячи біля раковини. Поки гойдав його на руках і співав якусь нісенітницю про ведмедів.
Я в туалет сходив уперше за день пів години тому! Я навіть води нормально випити не міг. Він лізе в усі шухляди. Він ледь не з’їв котячий корм!
— А я випила два капучино.
Яна знизала плечима.
— Гарячих. Сидячи за столиком. Потім ми погуляли по магазинах. Приміряли туфлі.
Макар обережно переклав важку голову Тимофія. Намагався не дихати.
— Пробач мене, га?
Вичавив він.
— Я більше ніколи не скажу ні слова про те, що ти сидиш вдома. Чесне слово. Це якесь пекло, а не відпустка. На роботі я так не втомлююся. Як за ці вісім годин. У мене спина відвалюється.
Яна підійшла до раковини. Увімкнула теплу воду. Промила пальці під краном.
— За що прощати?
Вона витерла руки паперовим рушником.
— Ти ж гроші заробляєш. А я вдома сиджу, відпочиваю. Насолоджуюся декретом. Все по факту.
— Я дурень.
Зізнався Макар.
— І це по факту.
Погодилася Яна.
Вона обережно підхопила сплячого Тимофія. Переклала його собі на груди.
Макар болісно застогнав. Розгинав затерплу, дерев’яну спину.
— Іди в душ, годувальник.— Сказала Яна. Вона несла сина до спальні.
— А потім бери ганчірку. Бери швабру і чисти меблі. Твоя відпустка закінчилася. Час займатися домом.
