З колишнім чоловіком розлучилися 4 роки тому. Нашому синові тоді ледве виповнилося 2 роки. Колишній був хорошим татом, та й дитина була дуже довгоочікувана. Я сиділа на гормонах, не могла завагітніти, через це погладшала. У чому потім він неодноразово мене дорікав.
Коли народився син, ми стали віддалятися один від одного. Грошей не вистачало, платили іпотеку, мої декретні були зовсім невеликі. Він працював понаднормово, навіть виходив у вихідні.
Коли був удома, сидів із сином, гуляв, вставав ночами. Був дуже прив’язаний до нього, але ми з ним майже не розмовляли. Всі наші розмови були тільки про його роботу, майбутні свята, покупки. Ми перестали кудись ходити, тільки гуляли іноді парком біля будинку.
Я була вся в синові та турботах про нього. Навіть не одразу помітила, що з чоловіком щось не те. Він став нервовим, часто виходив у під’їзд, хоча раніше це робив на балконі.
Потім і зовсім я його зловила за розмовою з якоюсь дівчиною, його новою співробітницею, на 10 років молодшою за нього.
Ми посварилися. Він стверджував, що нічого в них немає, хоч вона й подобається йому. Я ж на емоціях висунула ультиматум або я, або вона. Чоловік нічого не відповів, але зібрав речі та пішов.
Я майже одразу зрозуміла, що наробила. Стала дзвонити, просила повернутись, намовляючи повідомлення на автовідповідач.
Марно. А далі, далі я дізналася про те, як довго він мене, виявляється, терпів. Що я недоглянута, товста, негарна, що пиляю його весь час і погано розподіляю бюджет, що я погана мати і ще дуже-дуже багато всього.
Я сподівалася почати все спочатку, дуже любила і не хотіла просто руйнувати нашу сім’ю. Адже ми прожили разом 10 років.
Але чоловік наполіг на розлученні. Взяв кредит, щоб виплатити залишок іпотеки, оформив свою частину квартири на сина та поїхав до іншого міста.
Я довго не могла прийти до тями. Мені довелося самій ставати на ноги. Розраховувати лише на себе. Так, мені допомагала моя сім’я, але в цей же рік мені довелося вийти на роботу і забезпечувати себе, самій дбати про нашого сина, влаштовувати його в садок, брати лікарняні.
Колишній чоловік надсилав добрі аліменти, ми не бідували, але сам брати участь у житті сина він не хотів. Я впевнена, що його так налашьувала нова дружина. Та сама дівчина, за розмовою з якою я його застала.
Я намагалася говорити з ним про це, зрозуміти, чому він так чинить, але він змінив номер і навіть заборонив своїй сім’ї говорити його мені.
Пройшло 4 роки. Я вийшла заміж, народила доньку. У мене чудова сім’я, люблячий чоловік. І тут з’являється колишній. Каже, що хоче спілкуватися із сином, що все усвідомив. Але я знаю, що він розлучився, і тепер йому ніхто не забороняє бачитися з дитиною.
Тільки його син не пам’ятає. Знає тата лише за фотографіями. Не хочу давати їм бачитися та спілкуватися. Він цього не заслуговує, та й сенсу я не бачу. Навіщо травмувати дитину? Пояснювати йому все? А раптом тато знову поїде і вже назавжди?
Він кинув нас обох зовсім одних і хоче зараз повернутися, хоч як ні в чому не бувало. Говорить, що подасть до суду на порядок спілкування.
Але, яке б рішення не виніс суд, я все одно не послухаю його. Доводитиму, що він поганий батько і син зовсім не знає його, йому не можна довіряти дитину. Зроблю все, що зможу, щоб захистити сина від такого батька.
Колись я довіряла йому, але він зрадив мою довіру, показавши, яким чудовиськом може бути, і синові стати на ці граблі я не дам.
До того ж, мій другий чоловік чудово виконує свої батьківські зобов’язання. Водить у сад, на підготовку до школи, грає та спілкується із сином. Вони чудово ладнають, навіщо тоді втручати в нашу сім’ю ще одну людину?
