Ще півтора року тому я була зовсім іншою. Я була веселою дівчинкою, яка завжди на позитиві. У мене було багато друзів і всі мене любили. Може, навіть і зараз люблять, але зараз я не така, якою була раніше.
Хоч я і була душею компанії, і зовнішністю гарненькою Бог нагородив, але з хлопцями у мене завжди не складалося. Сестричка та її хлопець вирішили мене познайомити з його другом.
Познайомилися, поспілкувалися, але я сприймала його, як за друга і не збиралася з ним зустрічатися, бо він – хлопець не мого типу. Ми з ним як небо і земля, але я й сама не зрозуміла, як ми почали з ним зустрічатися.
Він полюбив мене відразу. Дружили. Потім, не знаю чому, погодилася з ним жити. Спочатку він тримався, але через деякий час він став моїм першим чоловіком. Я плакала, страждала. Він пообіцяв, що все буде добре, і ми одружимося.
Незабаром я разом із ним поїхала знайомитися з його рідною сестрою та її чоловіком. А потім дізналася, що при надії. Я була в замішанні – батьків ганьбити, але винна сама. Не думала головою. Я повідомила йому про це.
Він мовчав. На кожне моє запитання про майбутнє він нічого не відповідав, а потім сказав, що в нього зараз немає грошей на весілля, і що він не хоче ганьбитися перед своїми батьками, родичами і друзями.
Він запропонував позбутися дитини. Ми почали часто сваритися, я стала дратівливою. У мене був токсикоз, а він і не переживав про мене, не піклувався. Потім я перестала його розуміти.
Крім того, що вдома були постійні сварки, пішли і бійки. Ми били і штовхали один одного. Боже мій, він почав мене зраджувати. До нього надзвонювали всякі дівчата, з якими я постійно воювала, а він навіть не шкодував мене.
Зрештою, я пішла від нього. Мені було погано, ніхто про це не знав, крім сестрички. Ходила в універ, сиділа на парах, але думала про нього, а потім усе-таки він мене повернув. Я його пробачила і зробила найбільшу помилку.
Я погодилася на його умови щодо дитини, він дав мені грошей. Який біс мене смикнув? Боляче і дуже важко жити, усвідомлюючи, що дитини не буде. В лікарні його не було поруч.
Він прийшов уночі п’яний, почав обіймати мене і плакати, мені було огидно. Ми донині разом живемо, але я втомилася. Я віддаю йому всю себе, а він не розуміє мене, не цінує мої старання. Ми досі б’ємося, часто сваримося
Ревнуємо одне одного. Він піднімає на мене руку, як на хлопця, штовхає. Скільки разів я ловила його на зраді, знаходила в телефоні зашифровані номери дівчат. Вимагає від мене, щоб я стала хорошою невісткою, бо я знайома з його батьками.
Ми дуже сильно любимо одне одного, але сварки, бійки, зради повторювалися. Після цього всього я почала спілкуватися зі своїм колишнім хлопцем, на той момент мені потрібна була підтримка.
Спочатку, коли він запропонував мені дружбу в соцмережі, я відмовила йому, а коли зателефонував, сказала, що виходжу заміж, і щоб він мене не турбував, але потім сама йому зателефонувала, коли мені було погано.
Він підтримував мене. Допомагав. Знав про мого хлопця і ревнував до нього. Хотів, щоб я до нього повернулася. Навіть після того, що я йому все розповіла про себе. В один прекрасний момент мій хлопець дізнався, що я спілкуюся з колишнім.
Я думала, все – кінець. Виявилося не так: він пробачив мене, сказав, що все зрозумів і більше ніколи не буде мене ображати, що ніколи не буде мене зраджувати. Даруватиме тільки щастя. І я вибрала його. І знову помилилася.
Знову я загрузла в цій рутині, знову сварки, побої. Просить вибачення, знову прощаю. Люблю його дуже, сильно-сильно, а себе любити перестала. І поважати, здається, теж. Не хочу його кидати: люблю його дуже.
І ще він – мій перший чоловік. І не можу пробачити ні собі, ні йому того, що зробила через нього. Постійно сподіваюся на краще, але вже втомилася. Боляче. Дуже боляче.
