Я одружився відносно пізно. У моїх колег і друзів у цьому віці вже були маленькі діти і міцні сім’ї, але мені подібні рухи завжди здавалися занадто передчасними, хотілося довше погуляти. Холостяцький спосіб життя перервався після того, як я зустрів одну дівчину.
Прекрасна, розумна, красива дівчина, з якою було так легко і затишно. У нас були сотні тем для розмов, спільні хобі та мрії. Гріх було проходити повз, і я, звісно ж, подарував їй обручку. Потім було шикарне весілля. Я грошей не шкодував, тож жодних претензій від родичів або друзів ми не почули.
Урочистість, закуски, атмосфера – все по вищому розряду. Потім ми поїхали на кілька тижнів відпочивати, а рівно за дев’ять місяців народилася дочка. Зізнаюся, я трохи побоювався, що побут і рутина знищить романтичні мрії, і ми перетворимося на одну з тих пар, які скриплять зубами один на одного.
Але ні, навіть у цьому плані нас теж усе влаштовувало. Ми хотіли завести ще одну дитину, більше подорожувати всією сім’єю і бути в постійному романтичному тонусі. Це були найсвітліші, найсонячніші часи в моєму житті. Але… Завжди є ось це ось “але”.
У такі моменти заведено скаржитися на щось або когось, виставляючи себе невинною жертвою. На жаль, жертвою стала моя кохана, адже це не вона мені, а я їй зрадив. Справа була всього один раз, я якось розслабився, згадав колишню молодість, а та дівчина була так мною покалічена.
Коротше кажучи, що тут розповідати: я сходив наліво, і дружина про це дізналася. Крапка. Спершу я, звичайно ж, хотів поговорити. Чесно каявся і благав мене пробачити. Клявся, що це було вперше й востаннє. Оступився і зроблю все, щоб цього не повторилося.
Але мої заклики не були почуті або були, але реакція стала зовсім для мене несподіваною. Дружина взяла доньку і поїхала до батьків у село. Два довгих місяці я міг лише іноді поговорити з нею або дитиною телефоном. Поки вони, нарешті, не повернулися.
Людина, яка з’явилася у мене на порозі, вже не була моєю дружиною. Це інша жінка. Укутана з ніг до голови, у безрозмірній спідниці, з брудним, загорнутим у пучок волоссям. З якимось безумством в очах і тихим, скрипучим голосом. Внутрішньо в ній щось сильно змінилося.
А потім, коли ми розмовляли наодинці, я все зрозумів: вона стала дуже побожною. Можна сказати, навіть лякаюче. Через кожні два речення вона славила Бога. Перехрещувалася з приводу і без. Згадувала церкву і батюшку. І те, які ми темні, грішні люди і яке в нас раніше було жахливе життя.
Якщо я хочу бути з нею поруч, це все потрібно змінити. Доньку віддати до місцевої церковної школи, хоча вона поки що зовсім маленька, а я маю відмовитися від більшості “мирських” задоволень. Ніяких шкідливих звичок, перестати спілкуватися з друзями в барі й далі за списком.
Я ж точно пам’ятаю, що її батьки в нас на весіллі постійно хрестилися й плакали, але тоді я вирішив, що це звична справа для сільських. Та й їхня дочка ніколи мною ні в чому подібному помічена не була, а виявилося, що в них уся сім’я ось така, релігійна.
При цьому сам я ніякий не сатаніст, до церкви навіть ходив колись на Великдень, святив яйця та паски. Але щоб якось сильно влазити у всю цю стихію, вибачте. Хто ж знав, що моя кохана дружина повернеться від рідних мало не непорочною дівою? Ми вирішили спробувати.
Я не хотів втрачати сім’ю, а вона, напевно, тим більше. Тож тепер наш побут перетерпів доволі кардинальні зміни. Щодня по кілька разів я слухаю від дружини, який я безбожник. Дійшло до того, що ми близько години сперечалися про те, навіщо мені потрібні шорти в гардеробі.
Це, виявляється, негідний одяг для мене. Хоча я так і не зрозумів, чому саме. Мабуть, вигляд голих чоловічих ніг накликає на мене якісь додаткові гріхи, крім того, що в мене вже й так є. До речі, більшу частину своїх речей вона теж прибрала. Красиві сукні, блузки і мереживна білизна – вирушило на смітник.
Усе, що простіше, вона упакувала в коробки і віддала якимось нужденним. Так, речі не відверті, що сказати, але які це нужденні будуть носити штани і светри з дорогих брендів? Я щось жодного бомжа у своєму житті в такому не зустрічав. Куди дівається фірмове взуття?
Тільки не кажіть, що перепродається в Інтернеті, я цього не переживу! Іноді, якщо трапляється нагода, я зустрічаюся з друзями на дальньому кінці міста, в якихось невідомих мені барах. Ну а що, вік такий. У гості вже не сходиш – у всіх діти, а до себе я не можу запросити зі зрозумілих причин.
Доводиться грати в шпигунів. Так от, мені навіть соромно зізнатися хлопцям у своїй ситуації. Розповісти причину всього цього неподобства мені не складно, але зізнатися в тому, що свою дружину я не бачив оголеною вже кілька місяців – це для мене вже край.
Вона постійно кличе мене на службу, сподівається, що я теж потрохи їду головою на релігійному ґрунті. Життя віруючої людини не для мене. Я ж, у свою чергу, намагаюся частіше виводити її в люди, повернути до нормального способу життя, адже я чудово її пам’ятаю.
І кожен із нас стоїть на своєму. Займаємося перетягуванням каната, не інакше. Хто переможе в цій боротьбі – сучасна сім’я чи Господь Бог, я не знаю, але сподіваюся, що ми знову знайдемо одне одного. Хоч би як важко нам обом від цього було.
