У наш неспокійний час багато хто виїхав за тридев’ять земель, але я за кордоном уже давно, скоро відзначатиму 10 років, як я вперше поїхала на заробітки. Відтоді часто каталася. Просто цього разу мене разом із матір’ю за кордон відправив чоловік із синами.
І ми думали, що це найкраще рішення з огляду на те, що один із синів на тлі війни втратив роботу, а моєму чоловікові урізали зарплату. Так ми й жили з мамою за кордоном – оформили документи, я знову вийшла на роботу, але ми навіть не підозрювали, що творять чоловіки за нашої відсутності.
Біда прийшла звідки не чекали. За щасливим збігом обставин ми зустрілися з нашою сусідкою. Вона приїхала зовсім недавно і одразу ж дала про себе знати, тому що була обізнана, що ми теж тут. Так я і дізналася, що мій дорогий чоловік водить до нас додому свою коханку.
І ця дама так добре влаштувалася, що вже майже оселилася там. За той час, поки я тут живу, можу сказати, що наслухалася найрізноманітніших історій. Найбільше докоряють нашим жінкам, які виїхали за кордон не для того, щоб працювати, а щоб знайти собі якогось багатого іноземця.
Чула, що серед них є і багатодітні мами, і дружини, і навіть сама таких зустрічала, але я ніяк не могла подумати, що доля зіграє зі мною злий жарт і влаштує все в точності навпаки. Сусідка молодша за мене на 10 років, але це ніколи не заважало нам добре спілкуватися.
Щоправда, відтоді як я поїхала, ми майже не підтримували зв’язок. За цей час вона подумала, що я розлучилася і я поїхала за кордон назовсім. Їй і в голову не могло прийти, що все набагато гірше: поки я тут працюю, мій чоловік зовсім від рук відбився. Мені ще ніколи не було так боляче.
Усю ніч проплакала до самого ранку, навіть на роботу не вийшла, бо захворіла від нервів. Подібне вже траплялося кілька років тому, але тоді мій чоловік присягався і божився, що більше ніколи в житті не піде наліво. На колінах стояв, квіти, напевно, ще місяць через день купував. А зараз…
Добре, що поруч зі мною мама. Вона привела мене до тями і залишається моєю найнадійнішою опорою. Коли я заспокоїлася, почала складати цей пазл по частинах і зрозуміла, що саме лякає мене в цій історії найбільше. Навіть не те, що чоловік у мене невірний, а те, що в мене такі невдячні сини.
Одному із зароблених за кордоном грошей квартиру купили, іншому будинок будуємо, а вони вирішили приховувати пригоди батька від рідної матері. Сини вже дорослі, живуть окремо, але зовсім неподалік. Бачаться з татом кілька разів на тиждень, допомагають йому всіляко.
Мій чоловік в них у пошані, це я розумію. Не розумію тільки, як вони могли брехати мені, що вдома все добре, без змін. Вирішила зателефонувати й запитати ще раз, дати шанс зізнатися – мовчать як партизани. Потім, зважившись на дзвінок, набрала чоловіка.
Як же мені було гірко від того, що він увечері, здавалося б, вільний час не бере слухавку. Передзвонив через кілька годин, сказав, що випадково задрімав після вечері перед телевізором. Зібравши всю свою силу, запитала в нього, як обстановка, адже якраз йшли зимові свята.
Я якраз збиралася приїхати, привезти подарунки і погостювати тиждень-другий. На що чоловік мені відповів, що я можу вчинити к хочу. Не знала, що мені робити. Коли він відповів мені з такою байдужістю, у мене ніби дар мови відібрало, і я так і не змогла сказати, що знаю про його підлу зраду.
А я так хотіла і зустріти Новий рік у колі сім’ї, нарешті відчути себе вдома. Від однієї тільки цієї думки вити хотілося, а ще не знала, як чинити із синами. Хотіла подивитися в їхні безсоромні очі. Думала приїхати просто для серйозної розмови, бо телефоном такі справи не робляться.
З іншого боку, я страшенно боялася їхати. Якщо вже сусідка знала, знали й інші наші сусіди. Друзі сім’ї теж знали. Не хотіла, щоб вони на мене дивилися як на якусь невдаху, яку власний чоловік за ніс водить. Ось що творять чоловіки, поки жінки за ними не дивляться!
Мама моя теж вважала, що їхати мені не можна в жодному разі. З її слів виходить, що з чоловік потрібно було розлучатися ще тоді, коли він уперше мене зрадив, але ж той випадок був просто жартом порівняно з тим, що тепер, коли він водить коханку до нашого будинку. Я так і не поїхала…
