– Мамо, я хочу їсти! — Дімка тряс її за руку, мабуть, вже давно. Марина ледь розплющила очі — ну й як же вона заснула. Вже третій день хворіє, ввечері прийняла щось від температури й одразу ж заснула.
Їй снився якийсь дивний сон, ніби вона накрила величезний стіл. Запекла м’ясо, на столі багато овочів і фруктів, у вазі — ґроно винограду, апельсини. А за столом нікого немає, потім синочок підійшов до столу, показав пальчиком на виноград,
— Мамо, а це смачне? Можна спробувати?
Дімка ще раз штовхнув її в плече:
— Мамо, вставай, мамо! — і раптом заплакав.
— Та що ти, синку! Та я вже встала, дивися! Ти що, злякався, так? Ходімо, я тебе зараз нагодую, ну чому ти плачеш?
Марина сіла на ліжко, трохи посиділа, бо голова крутиться. Як же вона завтра піде на роботу?
— Мамо, я хочу їсти! — знову заскиглив Дімка.
— Ходімо, Дмитрику, ну а там же є печиво, булочка, візьми сам, маленький!
— Мамо, я їх учора з’їв, а ти спиш і спиш, — ще сильніше розплакався син.
Марина пішла на кухню, але раптом задзвонив телефон, дзвонить начальник, дивно, що в неділю.
— Марино, чому ти не вийшла на роботу? Яка неділя, ти що, з глузду з’їхала? Та сьогодні вже понеділок! Як ти мені набридла: то дитина, то твої витівки, ти звільнена!
З останніх сил вона пройшла на кухню, подивилася — печиво й булочка з’їдені! Ну звичайно, якщо вона спить із суботи, а син голодний! Швидко зварила йому кашку.
— Дмитрику, їж, а я скоро повернуся!
Марина накинула пальто й вийшла до найближчого магазину.
У гаманці залишилося зовсім небагато. Зайшла й купила хліб, молоко та яйця — син любить омлет. Завтра вона поїде до начальника, Єгорович не такий вже й злий, він поступливий.
Звісно, йому важко працювати з жінками, адже майже всі матусі-одиначки у їхньому салоні — перукарні. Ну що ж, нічого, все обійдеться!
Біля виходу з магазину стояв прилавок із фруктами. Марина поглянула й здивувалася — ґроно винограду й апельсини — ну просто як у її сні!
Дімка уві сні так хотів винограду, давно його не купувала, син навіть забув, який він на смак. Перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно.
Продавчиня презирливо поглянула на неї й кинула ґроно на ваги, мабуть, щоб ваги показали більше. Ще й гілку рукою притримує.
Марина пам’ятає цю продавчиню, багато хто на неї скаржиться, і вона не раз її обманювала. Ось і зараз, очевидно, попросить більше, але грошей, здається, вистачає. Обурюватися немає сил, Марина сунула продавчині гроші і подивилася їй прямо в очі: невже їй не соромно обманювати?
І раптом Марині здалося, що вона знає про цю жінку все! Вона заміжня, чоловік на вахті, дочка доросла.
Сьогодні гарний виторг, поки чоловіка немає вдома — Вітька хотів зайти, тож на пляшечку й смачну закуску вже вистачить!
Марина, немов зачарована, з огидою читала в її очах насолоду від стосунків із Вітьком.
А та завмерла, потім відрахувала їй решту, насилу відвела погляд і роздратовано крикнула жінці, що стояла за Мариною:
— Вибирайте швидше, бачите, черга зібралася!
Вдома Марина дістала ґроно винограду, і Дімка несподівано запитав:
— Мамо, а це смачно?
Ну прямо як у її сні.
Вона помила виноград:
— Їж, Дімка!
— Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?
Вона засміялася:
— Скоро точно розбагатіємо.
Марина відкрила гаманець і остовпіла — решта була вдвічі більша, ніж вона дала тій продавчині, та вперше помилилася в розрахунках на свою шкоду! Спочатку їй захотілося піти й повернути.
Але потім вона згадала, як та й раніше всіх обманювала, і вирішила, що, мабуть, коханець продавчині Вітька обійдеться й без частування!
Цей дивний випадок з часом забувся.
Єгоровича вдалося вмовити, всі дівчата були на її боці.
А пізніше Марина з подругою викупили у Єгоровича частку в салоні. Він відійшов від справ, Марина з Аделіною віддавали йому частину прибутку, самі керували салоном, і життя ніби налагодилося.
Правда, у сина в старших класах з’явилися якісь недруги.
Одного разу Марина чекала на Дімку зі школи, виглянула у вікно, а там старші підлітки оточили її сина. Вискочила на вулицю, дивиться — у одного з хлопців у руці новий телефон Дімки, а син уже витрушує з кишень усе, що є.
— Ну ж бо, відійдіть від мого сина! — крикнула Марина, і той, що тримав телефон, здивовано подивився на неї,
— Що вам треба?!
І завмер, а Марина ніби провалилася в темряву його очей.
І відразу жахнулася — зовсім молодий, а душа — чорна, як сажа! Поки вона дзвонила в поліцію, всі хлопці так і стояли, наче в дитячій грі «замри».
Поліція забрала хлопців, Дмитру віддали смартфон, і він із захопленням запитав:
– Мамо, а як ти це зробила, що вони не ворушилися? Ти що, жінка-супергерой?
– Будь-яка мама заради свого сина готова на все, — посміхнулася Марина, але сама вона й гадки не мала, як це у неї так вийшло?!
Але й ця дивна історія з часом забулася.
Син виріс, працює. Вони, як і раніше, живуть удвох. У Дімки вже з’явилася дівчина — Анна, він пообіцяв мамі, що скоро познайомить їх.
Та й у Марини все добре, вона любить свою роботу. Тільки ось заміж так і не вийшла. Ну що ж, син уже дорослий, тепер він її захисник.
Того дивного дня Марина їздила замовляти витратні матеріали для салону. Не встигла пообідати, та ще й усі картки та готівку залишила вдома.
Поруч із салоном — невеликий ринок. Не втрималася, пішла по рядах, а там!
Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру — ікринка до ікринки, на жирні шматки палтуса й ковтала слину.
Треба збігати за гаманцем, але раптом їй спала на думку божевільна ідея — а може, подивитися продавцеві в очі, і він їй просто так віддасть? Адже вона може вводити людей у якийсь дивний стан, сама навіть не знає, як це відбувається.
Марина, щоправда, давно так не робила і подумки казала собі: «Не смій більше так робити, адже потім буде соромно! У тебе ж усе є, ти можеш купити майже все, що захочеш!»
Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка — його очі сяяли!
І раптом він сказав:
— Хочете, я вам дам безкоштовно все, що забажаєте? Для такої красивої жінки мені нічого не шкода. Я власник цього магазинчика, сьогодні довелося підмінити — продавці всі зайняті, приймають товар. А ви мене просто приголомшили, я готовий віддати вам усе!
— Та що ви, я зайшла просто подивитися.
— Та годі, я по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й палтус у мене дуже навіть гарний! Я вас бачив, ви он у тому салоні працюєте? Я хочу вас на вечерю запросити, мене звати Михайло Іванович, я не одружений, та й ви, як бачу, незаміжня!
Марина відразу навіть не знала, що сказати! Вперше їй трапився чоловік, який не піддався їй. Мало того — він прочитав у очах Марини все, про що вона думала!
Михайло щоранку зустрічав Марину, а вечори вони дедалі частіше проводили разом.
Весілля сина Дмитра з Анною та Марини з Михайлом відбулися в один день, і тепер це їхнє спільне сімейне свято.
Правда, донька Софія у Михайла та Марини народилася раніше, ніж їхня онучка Ліза — донька Анни та Діми.
Марина вперше у сорок з невеликим відчула себе справжньою жінкою, тепер у неї є люблячий чоловік і захисник — її Михайло.
Шкода, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала — нічого не вийшло.
Напевно, це тому, що вона тепер не сама.
У кожному з нас дрімає таємнича сила, древній дар, що допомагає нам у скрутну хвилину.
Але допомагає лише тоді, коли доводиться розраховувати тільки на себе.
А коли поруч є сильні й вірні — цей дар дрімає до пори до часу… Але тільки до пори до часу…
