– Може, цими вихідними не поїдемо на дачу, адже у твоєї матері день народження? — запитала Алла чоловіка, стоячи біля плити.
Вона ще з вечора на швидку руку варила курячий суп на завтра. Свекруха вже в похилому віці, а невістка в декреті, вона й так нічого не встигає.
— Ну ти й придумала, та я ж з нетерпінням чекаю п’ятниці, щоб швидше виїхати з дому й хоч пару днів спокійно провести та відпочити, — обурився чоловік, допиваючи чай.
— У твоєї мами в суботу день народження, вона образиться, якщо ми поїдемо.
— Та годі вже, вона стала такою дріб’язковою й вибагливою: то чай холодний, то її білизну випрали разом із чиїмось рушником, то ще щось. Вона вже нічого не пам’ятає, їй навіть краще, коли вдома менше людей, — почав переконувати Аллу Олексій.
– Та й взагалі, вона сама казала, що їй уже пора на той світ й звільнити кімнату для правнуків, а то нам тісно. І що для неї тепер день народження — не свято, у її віці це лише сумне нагадування про вік. Та й подарунки їй не потрібні, у неї все є, і більше нічого їй не треба!
— Ти так думаєш? — засумнівалася Алла, але Олексій твердо сказав:
— Це моя мати, я знаю її характер: ти все приготуєш, а вона навіть за стіл не сяде, і ти лише засмутишся…
*****
Здавалося, ще зовсім недавно Алла й Олексій жили у великій трикімнатній квартирі з донькою та сином, і всім вистачало місця. Але діти так швидко ростуть, донька Поліночка закохалася й поставила їх перед фактом — вона чекає на дитину й виходить заміж.
Майбутній зять Кирило був звичайним хлопцем, після коледжу працював в автосервісі. І жив із батьками у тісній двокімнатній квартирі.
Ось тоді мати Олексія й запропонувала:
— Мені сумно тут жити одній без твого батька, нехай Поліночка з Кирилом переїдуть до мене в квартиру, вони молоді, діти будуть. А я буду ближче до сина і невістки, мені й кімнати вистачить…
Свекруха Алли тоді, у свої сімдесят п’ять, ще була дуже бадьорою, хоча й жартувала:
— У нас у роду довгожителів немає, до вісімдесяти ніхто не доживав.
І вона готувала та прала для всієї родини, та ще й з молодшим Дімкою займалася, раніше працювала бухгалтером, з математикою допомогала…
Але минуло ще дванадцять років, і вже й молодший син привів додому дружину. Діма з Наталею поки що збирають гроші на перший внесок, тому вирішили не орендувати житло, щоб не витрачати гроші.
А незабаром і у них народилася донька, Сашенька. Та й у Поліни з Кирилом уже двоє синів — Денис і Віталік…
А Маргарита Іванівна почала віддалятися: спочатку у загальних розмовах стала більше мовчати. Потім, взагалі часто сиділа сама у своїй кімнаті, щоб не заважати…
*****
Тепер на дачу на вихідні Алла з Льошею приїзджали не тільки влітку, а й взимку. Весь тиждень вони крутилися на роботі, а ввечері Алла часто забирала до себе в кімнату маленьку Сашеньку, щоб невістка хоч трохи перепочила. Адже Дімка працював понаднормово, щоб швидше накопичити на квартиру…
Вони виїхали рано вранці в суботу, заздалегідь запаслися продуктами, щоб не витрачати час на магазини. Піч доведеться розпалювати довго, а хотілося й на лижах покататися, і шашлики посмажити, загалом, як слід відпочити перед новим робочим тижнем…
— Ти до від’їзду не заходив до матері привітатися? — знову запитала Алла.
— Та чого ти пристаєш з матір’ю, у неї двері були зачинені, вона постійно спить, — сердився Олексій. — Краще не говори під руку, бачиш, сніг пішов, нам би швидше доїхати до дачі.
Але скоріше не вийшло: спочатку почалися затори, потім велика аварія перегородила всю дорогу, та ще й на додачу Олексій наїхав там на якийсь уламок і проколов шину.
— Нічого не ладиться, може, й справді сьогодні не варто їхати, напевно, все засипало снігом, чистити будемо до вечора, — бурчав Олексій, крутячи колесо замерзлими руками.
А, сівши за кермо, остаточно вирішив:
— Повертаємо назад, мабуть, ти маєш рацію, треба було залишитися з мамою…
По дорозі назад знову заговорили про матір.
— А пам’ятаєш, твій батько завжди дарував мамі гвоздики та цукерки у маленькій коробочці? І завжди казав їй: «Найкращій дружині та мамі». А вона була така щаслива й горда, він її любив.
— Ну що поробиш, батька вже немає, а мати зовсім постаріла й стала вибагливою, їй тепер нічого не приносить радості, — Олексій все ще сердився, що не вдалося поїхати.
— Льоша, якщо ми не поїхали, давай заїдемо по дорозі до квіткового магазину, добре? — задумливо запропонувала Алла.
— Знову вигадуєш зайве, — бурчав Олексій, — кажу ж, їй уже нічого не потрібно, їй нічого не приносить радості!
Але до квіткового магазину вони заїхали, і до кондитерської теж…
Маргарита Іванівна прокинулася рано, о четвертій ранку, але вирішила не вставати, щоб не заважати.
«Мати казала, що я народилася рано-вранці, отже, вітаю тебе, Рито, ти дожила до вісімдесяти восьми років. І навіщо ж я так довго живу? Хоч би ти забрав мене швидше до себе, Аркадію, мені погано без тебе на цьому світі», — думала вона, лежачи на вузькій кушетці…
Вона чула, як син із невісткою збиралися, сподіваючись, що син загляне. Але незабаром двері грюкнули — вони поїхали, і Маргарита Іванівна безсило заплакала.
“А що я плачу? Сама ж казала, що мені нічого не треба, хоча сподівалася, що вони почнуть мене вмовляти. Звісно, їм набридло моє невдоволення, але як мені бути задоволеною, коли я завжди була головною, а тепер перетворилася на руїну?”
— подумала Маргарита Іванівна, і старечі сльози поповзли по її зморшкуватих щоках…
Але, зовсім несподівано, через годину у її кімнату постукали, і увійшли онук Діма та його дружина Наталя з Сашенькою на руках,
— Бабусю, ми прийшли тебе привітати, Наталя придумала подарувати тобі нову домашню сукню, приміряй, будь ласка, — сказав Діма, побоюючись, що бабуся відмовиться.
Але тут втрутилася Наталя:
– Це ми з Сашею вибрали, щоб у вас був гарний настрій. З днем народження, Маргарита Іванівна, і дякую вам за Дімку, він мені розповідав, як ви завжди його вислуховували і захищали перед батьками, — від щирого серця привітала Наталя і запропонувала:
— А можна я вам ще волосся укладу і сфотографую вас із Сашею на руках? Це ж так важливо — правнучка і прабабуся, у жодного з моїх друзів немає такого, щоб одразу чотири покоління жили разом, це дуже круто!
Ці слова та подарунок зворушили Маргариту Іванівну, і вона, майже як раніше, досить бадьоро відповіла:
— А й справді, давай, Наталко, згадаю молодість, і хоч гарне фото залишиться…
Коли зайшли Поліна та Кирило з хлопчиками, бабуся Рита вже була вбрана й посміхалася.
— Ого, бабусю, яка ти красива, — захопилася Поліна, а Кирило з повагою подивився на неї,
— Оце так, вчися, Полінка, як треба виглядати. А Поліна вам спекла тортик із знаками нескінченності — 88 років, це супер!
Правнуки Денис і Віталік її розцілували й почали навперебій вітати, поки дорослі накривали святковий стіл…
І раптом двері квартири відчинилися, і увійшли Олексій з Аллою.
— Мамо, з днем народження, це тобі, як раніше, — і він простягнув їй букет червоних гвоздик та дві коробочки цукерок, — додавши здивовано:
— Мамо, ти сьогодні така красива, і ти найкраща мама, бабуся та прабабуся! З днем народження тебе, і вибач, що ми ледь не поїхали… .
Маргарита Іванівна дожила до дев’яноста одного року.
Вона додала Дімі та Наталі грошей на квартиру, сказавши:
— На похорон збирала, та так довго живу, що тут вже занадто багато.
І ще, після цього чудового дня народження, вона перестала ображатися на близьких, адже ніхто не винен у тому, що вона стала такою старою.
Вона тихо радіє, що у неї стільки рідних поруч…
