Мене мало насторожити, що чоловік уже будує плани на мою житлоплощу: до моєї квартири він не має жодного стосунку….

Коли настав час задуматися про сім’ю, у мене вже була власна квартира. Залишилося тільки знайти надійну людину, з якою можна було б пов’язати свою долю. Але це виявилося непросто, оскільки люди часто підносять себе значно кращими, ніж є насправді.

Під час знайомства з моїм обранцем мені його охарактеризували як “хорошу” і “добру” людину, якій “не пощастило в першому шлюбі”. Зустрічалися ми півроку. На етапі залицяння кавалер поводився пристойно. Тому коли він запропонував пожити разом, я погодилася.

Через тиждень він оселився в мене. Моя подруга просила обґрунтувати моє рішення. І я їй пояснила, що справа не в палкому коханні: у моїй душі була абсолютна впевненість, що він ніколи мене не образить. У дитинстві мені доводилося часто чути, як п’яний сусід влаштовує дебош у своєму будинку.

Потім бачила, як на тітку кидається з кулаками п’яний чоловік. Я дала слово, що в моїй родині такого не станеться. Тому шукала чоловіка спокійного й тихого. У перші місяці спільного проживання він почав показувати, що не такий уже білий і пухнастий, як про нього розповідали наші спільні знайомі.

Спочатку йому стало цікаво, куди я “діваю” свою ж зарплату. Особистих доходів я не озвучувала, але чоловік здогадувався, що заробляю більше, ніж платять йому. Мені його запитання не сподобалося, але не хотілося зациклюватися на дрібницях.

На вихідних взяла його під руку, і ми пішли на ринок разом, щоб зробити запас продуктів на тиждень. Більше про гроші мене ніхто не питав. Потім він розповів, що його батьки давно отримали квартиру в новобудові, але там тільки коробка. Він запропонував продати мою квартиру і вкласти гроші в нове житло.

Я тоді відповіла, що поживемо – побачимо. Мене мало насторожити, що чоловік уже будує плани на мою житлоплощу: до моєї квартири він не має жодного стосунку. І ми не розписані. Але я звикла довіряти людям, тому подумала, що таким чином чоловік планує наше спільне майбутнє.

Одного разу нас запросили в гості. Ми весело провели час у компанії друзів, але після повернення додому він почав проявляти агресію. Щоб не провокувати скандал, я пішла спати, але він схопив мене за волосся і потягнув в іншу кімнату.

Я не збиралася терпіти таке поводження і дала здачі. Зав’язалася бійка. Сили були нерівними, але я старалася! Зрозумівши, що зі мною йому не впоратися, він відпустив мене і заснув. Вранці я веліла йому пакувати речі і забиратися туди, звідки прийшов.

Він же почав мені погрожувати, що має право на половину моєї квартири. Бачте, йому хтось там сказав, що він через суд може домагатися 50 % мого майна. Пояснював нахаба це тим, що ми прожили разом півроку, хоч і не були одружені. Я ледве стрималася, щоб не скинути його з балкона.

Тоді він зрозумів, що зі мною жарти погані, і з’їхав. Залишившись сама, я багато плакала: прикро було усвідомлювати, що я могла так помилятися в людях. Зі мною сталося те, чого я найбільше боялася: чоловік підняв руку! Але час – найкращий лікар.

Незабаром я взяла себе в руки і подякувала життю за науку. А той кавалер після всього, що сталося, ще намагався налагодити стосунки. Але прощати його я не збиралася. Хіба я не права?

You cannot copy content of this page