Робота в офісі, звісно, не зрівняється з роботою в полі або в шахті. Але мені, мініатюрній дівчині 32 років, все одно важко. Постійно потрібно пам’ятати купу інформації і садити очі перед монітором.
Все, чого я хочу, – гідного ставлення до себе і величезну склянку кави лате під час обідньої перерви. Донедавна мені це вдавалося. Я спускалася на перший поверх будівлі, де знаходилася невеличка кав’ярня.
Зазвичай брала напій, сідала у куточку й витріщалася в стіну, насолоджуючись ароматним напоєм і думаючи про своє. Відмінне проведення часу, але нещодавно все змінилося.
Стала в мою улюблену кав’ярню приходити одна старенька і саме в той час, коли в нас була обідня перерва. У перший раз я побачила її вже в самому приміщенні. Вона голосно лаялася з баристою про те, що її належить обслуговувати позачергово.
А після цього вона ще й напхала у кармани стіки із цукром. Я ще здивувалася, навіщо це потрібно, адже економія ніяка, може, жінка їх просто колекціонує? До речі, я б дала їй близько 60 років. Може, більше, може, менше.
Видно, що діти про неї піклуються: гарний одяг, окуляри в дорогій оправі, та й енергії хоч відбавляй. Я вдвічі молодша і на обід іду як вичавлений лимон. Навіть за всього бажання на дурні суперечки не вистачило б сил.
Так от, днями заходжу в кав’ярню. А в них аншлаг: туристи вирішила взяти з собою “трохи заправитися” і не розрахувала, що це займе час. Що ж, довелося ставати в чергу.
І через хвилин 10, коли я вже практично дісталася до заповітної мети, увійшла ця бабця. Вона бабця обійшла чергу і, без докорів сумління, стала переді мною. Я розуміла, що попереду боротьба, і здаватися не мала наміру.
Я ввічливо попросила її зайняти своє місце в черзі, але старенька не здавалася, коли ж вона зрозуміла, що я не поступлюся, то відпустила кілька лайливих слів на мою адресу
Бабця вся розчервонілася, почала підвищувати голос, очі її заблищали. І тут я побачила, що вона просто-таки просить про те, щоб ми серйозно так посварилися. Їй потрібні ці емоції, і без них вона точно не піде.
Різниця тільки в тому, що чим більше свого часу і сил витрачу я, тим більше всього цього вона забере собі. Як упир якийсь. Саме тому я просто відвернулася і зловила погляд дівчинки за стійкою.
Вона мені кивнула і прийняла замовлення. Тоді бабця пробурчала щось іще на мою адресу і… Різко зміненим, підлесливим голосом, попросила в хлопця позаду мене пропустити її. Він не розумів, що йому відповісти.
Сором’язливий, почав червоніти і намагатися вичавити з себе хоч кілька слів. В цей момент в ситуацію втрутилася дівчинка-бариста і досить холодним тоном, але ввічливо попросила бабцю зайняти міс це в черзі.
Мене здивувала реакція скандалістки. Щойно вона зрозуміла, що поживитися їй нічим, вона одразу ж зайняла своє місце. Більше жодних звинувачень, жодної фривольної поведінки.
Узяла склянку з напоєм, практично машинально. Сіла за стіл, почекала, поки напій охолоне, і відпила менше половини. Потім просто встала і без жодного слова пішла. Хтось би сказав, мовляв, навіщо образили бабусю? І був би не правий.
Вона не образилася. Вона просто в якийсь момент зрозуміла, що втратила можливість харчуватися чужою енергією в цьому місці. Чай їй був не потрібен. Як, утім, і упаковки з цукром, а ось негатив і крики – це інша справа.
У той момент, коли відвідувачі й працівниця закладу об’єдналися, стара зрозуміла, що більше їй тут робити нічого. Вже не знаю, чи з’явиться вона ще тут, чи просто зробить паузу, але мені здається, що в цій кав’ярні ми її більше не побачимо.
