Хочу поділитися з вами своєю ситуацією в житті. Річ у тім, що я зараз перебуваю в декреті. До весілля ми з майбутнім чоловіком довго зустрічалися. Я закохалася в нього, а він у мене.
Я дивилася на інші пари і бачила, що вони й близько не дотягують до наших стосунків: у них була брехня, використання одне одного, ще щось. Ми ж були абсолютно чесні між собою.
Тож без будь-яких докорів сумління я відповіла позитивно, коли чоловік покликав мене заміж. На той час ми вже обидва працювали. Я заробляла трохи менше, але не суть, на життя нам цілком вистачало.
Ще перед весіллям, коли ми почали жити разом, у нас була домовленість: витрати ділимо навпіл. У процентному співвідношенні, звісно, адже я заробляла трохи менше. Сімейне життя мене повністю влаштовувало.
Ми і до мого заміжжя жили непогано, і особливої різниці я не помітила. Рівно доти, доки не завагітніла. Мені довелося взяти декрет, грошей стало менше, і чоловіка це конкретно вибило з колії.
Якщо раніше ми все вирішували разом, то тепер він уявив себе господарем. Я намагалася не звертати на це увагу, адже всі мої думки сфокусувалися на появі дитини. Але після народження сина стало ще гірше.
Я розраховувала на тривале перебування поруч із малюком. Адже щонайменше в перший рік ми маємо бути нерозлучними. Образ, вигляд і навіть запах матері дуже важливий для дітей у цьому віці.
Хіба це не так? Ось тільки чоловік став у позу. Він вимагає, щоб я повернулася на роботу, а сина він хотів віддати на виховання свекрусі, бо сімейний бюджет тріщить по швах і потрібно терміново щось із цим робити.
А я не хочу йти на роботу. Хочу довше побути з сином поруч. Та й від присутності свекрухи в нашій квартирі я, чесно кажучи, не в захваті. Не думаю, що це гарна ідея. І справа тут зовсім не в ліні.
Що мені робити в цій ситуації? Я навіть не думала, що чоловік колись дорікатиме мені на тему грошей. А якщо зі мною трапиться щось, він що, відмовиться нас забезпечувати? І це як, нормально взагалі?
