-А я сказав, що хочу побачити дитину, сьогодні з сімнадцятої до дев’ятнадцятої, будь ласка, віддай мені мою дочку!
-Федоренко, ти дурень чи з похмілля? Я тобі українською мовою кажу, що в цей час дитина на заняттях.
У неї заняття, розумієш? Година англійської і в цьому ж будинку танці. Додому ми приїжджаємо о двадцятій тридцять.
Відпочиває пів години, вечеряємо, дивимося мультики і спати.
-Я тобі сказав своє слово, згідно з рішенням суду, я маю право відвідувати свою дочку в будь-який час.
-Та бачся ти хоч до сьомого піту, тільки у визначений час. Завтра можеш, або вчора міг. Ні, тобі треба саме в той час, коли дитина зайнята.
-Я все сказав.
Звичайно, Ірина не послухала колишнього чоловіка, вона не знає, навіщо він це робить?
Він пішов до іншої жінки, спочатку й не думав про дитину, а коли Ірина подала на аліменти, одразу почав вигадувати різні хитрощі.
Подав до суду на визначення часу зустрічей з дитиною. Хоча Ірина жодного разу не забороняла.
Як тільки розлучилися, Марина Василівна, бабуся Христини, почала проходити повз і відвертати голову. Живуть в одному районі, ходять в одні магазини.
Христина біжить до неї:
-Бабусю, бабусю, привіт.
А та зморщиться, ніби зуби болять, відвернеться і назад кинеться.
-Що це ти робиш, свахо, — скаже мама Ірини, — ніби заєць, від рідної онуки тікаєш? Адже це Олег з Іриною розійшовся, а не ти з онукою.
-Ще треба дізнатися, чи вона точно наша.
-Ах, ось у чому справа, так, ваша, ваша, прямо шкодую, що народилася у вашому роді, не дай Боже, щоб такою ж підлою виросла.
А зараз вони запалилися любов’ю до Христини, навперебій хочуть бачити дитину у себе.
Христина каже, що так випендрюються, і тато, і бабуся. І подарунки дарують, і речі купують, хвилин п’ятнадцять точно уваги приділяють.
Звісно, все на камеру знімають, а потім кажуть: «Іди пограйся, дитинко». І забувають: «Не заважай, відійди, посидь».
І ось тепер подзвонив і почав цей концерт.
Та він викручується перед кимось, зрозуміла Ірина, а може хоче гарне враження на свою кохану справити?
А що на неї справляти, вони кілька років за спиною Ірини кохання крутили, вона ж його знає, до того ж перше кохання.
А Ірина так, помилка, і Христина була помилкою, мабуть, до останнього часу.
Щось тут не так.
-Христино, а тебе тато один останній раз забирав?
-Ні, з Лізою.
-О як, а що за Ліза у нас? А де тітка Таня?
-Не знаю, мамо. У нього Ліза…
-Тааак. Тепер зрозуміло. Ну що ж. Побачимо.
Олег подзвонив увечері, довго й нудно говорив про свої права, про те, що Ірина безвідповідальна і взагалі погана мати, що він подасть на неї документи в опіку…
Ірина все це слухала і мовчала. Ну індик, думала вона, розпушився-то розпушився. Погана мати, кажеш? Ну я тобі покажу.
Випадково, забігши в магазин після роботи, вона зустріла Тетяну, ту саму першу любов.
І не чекаючи цього від себе, кивнула їй головою на знак привітання.
Та почервоніла, зніяковіла, перебирала руками, не знаючи, куди їх подіти, а Ірина побігла далі; вже вийшовши з магазину, вона почула несміливий вигук:
— Іра…
Усі знайомі називали її або Іриною, або Іринкою.
Ірина обернулася. Тетяна поспішала так, що ледь не впала.
-Іра, передай Христині, будь ласка, — вона простягнула коробку з Рафаело, які Христина дійсно любила.
– Сама віддай, — раптом вирвалося в Ірини.
-Я?
-Ну.
-А як?
-Я зараз поїду за нею, хочеш?
-Так, — негайно погодилася Таня.
Побачивши Тетяну, Христина підбігла привітатися, Ірину пронизав укол ревнощів.
-Тітко Таня, я так скучила за твоїми смачними оладками. Ця Ліза нічого не вміє робити, тільки сидить цілими днями, дивиться в телефон, а ще її Максик, він такий розпещений.
– У Лізи є дитина? — запитують жінки майже одночасно.
– Та ні, маленький собака, вона з ним усюди ходить. Він страшенно шкідливий, кусається, а ще пісяє й какає всюди, брр, огидний.
Ірина запросила Тетяну до себе додому. Христина зажадала смачних оладок тітки Тетяни.
Наївшись оладок, Христина пішла до себе. А Тетяна з Іриною залишилися пити чай.
– Ти вибач мені, Іро.
– Та годі, що там.
-Я його любила все життя, з п’ятого класу. Ми ж були нерозлучні. А потім щось посварилися, він когось послухав. Та ще й його мама наговорила, мовляв, навіщо тобі ця жебрачка.
А потім він одружився з тобою. Я тоді сильно захворіла, мене виховувала тітка, у тієї самої троє, та ще й я.
Вона хотіла мене в психлікарню покласти, а він дізнався, уявляєш. Квартиру мені орендував, ні, не думай, у нас нічого не було, просто допомагав. Ти потім народила Христину.
Я з ним ходила, подарунок тобі, на народження дочки вибирала, знаєш, він дійсно був сильно захоплений тобою, у нього очі горіли. Христину він любить, це правда, чи я зовсім не знаю людей.
Зустрічатися ми почали потім. Пізніше. У мене була якась залежність від нього, Олег — перша людина, яка подарувала мені тепло, показала, що мене теж можна любити. Я, можна сказати, з дитинства була з ним, на інших не дивилася, не могла.
Я не уявляла собі, як далі складеться наше життя, я просто жила.
Він не дозволяв заводити дітей, двічі траплявся, як він це називає, «прокол», я благала його залишити дитину.
Казала, що ні на що не претендуватиму, що можу спокійно поїхати кудись і жодного разу не нагадаю про себе…
Він не дав цього зробити, пояснюючи, що не може без мене жити…
Я заздрила тобі і шкодувала тебе. Він же мене любить, думала я, а її ні, з нею він тільки через дитину.
При цьому я до божевілля хотіла подружитися з тобою. Коли бачила тебе, милувалася.
Ірина посміхнулася.
-Серйозно, Іро.
-Таня, можна попросити тебе.
-Так…
-Не називай мене Іра, добре? Можеш Іриною, Іринкою хоч як, але тільки не Іра.
-Добре, вибач…
-Та кинь вибачатися…
-Коли він сказав, що йде від тебе, я ошелешилася. Не повірила і… знаєш, ніби не хотіла чи що. Хоча ж це було моє найнездійсненніше бажання, най-найзаповітніше.
Я всіх залицяльників відганяла від себе подалі, адже у мене ж, моя неземна любов.
Після трьох місяців спільного проживання я зрозуміла, що хочу його в.ити, справді.
Не хочу йти додому, не хочу бачити його, нічого не хочу. Одного разу я прийшла додому, а в квартирі просто тхне парфумами. Як там кажуть? Аромат треба відчувати? Ось я його й відчувала всюди. Ніби хтось спеціально розлив цілий флакон.
Знаєш, ми тоді навіть поби.ися з ним. Я веліла йому забиратися і ніколи більше не приходити до мене. Не потрапляти мені на очі.
Він обізвав мене, назвав стертою галошею і жваво поскакав по сходах, тримаючи в руках валізу.
А я сіла і заплакала.
Стільки років, стільки років я, я, дурна баба, мучила себе, задовольнялася крихтами, чекала, чекала, чекала. Не було своєї сім’ї, своїх дітей, не було нічого.
Тільки він, Боже, яка ж я дурна, думала я, яка дурна…
Я розплакалася і вирішила почати життя заново.
Чомусь я подумала, що він повернувся до тебе і до дитини, але я побачила його, як він йшов і ласкаво розмовляв з молодою дівчиною…
Ах, негідник, подумала я, який же він негідник.
Мені на нього вже було все одно, але раптом відкрилися очі, розумієш, я раптом зрозуміла, що він не той, за кого себе видавав стільки років, що цей чоловік просто живе так, як йому хочеться, не піклуючись про тих, хто поруч.
Я дізналася через знайомих, що він усіляко намагається сподобатися цій молодій Лізі. У неї тато з великими можливостями, ось вони намагаються залізти, пищать, як тільки можуть.
– Цікаво, навіщо їй Олег, – каже Ірина, – хай би він був супер-мачо…
– У нього якась сила навіювання чи що, ти подивися, молодій дівчині мозок запудрив…
Жінки довго розмовляли.
– Ой, вже темно, я піду.
– Залишайся, Тань.
-Як це?
-Та так, у мене там півпляшки є, залишайся.
-Ой, тітка Таня тепер наша рідня, так?
-Рідня, — сміються Ірина з Танею, — рідня…
Ось так і стали рідними людьми ті, хто по суті мав би бути чужими.
Олег перейшов у наступ, не давав спокійно жити Ірині з Христиною.
Не дав дозволу на вивезення дитини за кордон, пояснюючи це тим, що Ірина така-сяка, хоче вивезти дитину і залишитися там, не даючи йому бачити дочку.
Збиралися на канікули, до Норвегії.
-Не плач,- сказали Христині Таня з Іриною,- час є, ми ще щось придумаємо.
Змовниці продумували план помсти. Продумали, придумали і виконали.
Олег сидів у синьому атласному халаті, відкрив пляшку, з етикеткою, що натякала на благородність напою, насправді ж це була найогидніша гидота, він чекав на свою дорогу Ліззі, яка відвезла Максика, крихітку, до груммера.
Олег був весь у мріях, він уже власник фірми, тато Лізи віддав йому кермо влади і сам полетів кудись, прихопивши з собою верескливу тещу і коханку, на Місяць чи на Марс Олег ще не вирішив, його мрії перервав настирливий дзвінок у двері.
Мрійник скривився, перервати на такому цікавому місці, знову курка забула ключі, ну нічого, скоро він її перевиховає, поставив келих і, натягнувши посмішку, трохи розхриставши халат і оголивши рідке волосся на грудях, пішов відчиняти двері.
Яким же було здивування Олега, коли на майданчику стояли його дочка Христина та колишня дружина Ірина з валізою в руках.
— А-а-а, Ірино, а що це означає?
— А що, твоя дитина? Чому мовчиш? Ось тест, який доводить, що Христина — твоя дитина.
-Де взяли? Зробили! Це недорого коштує, до речі, тобі доведеться відшкодувати мені вартість тесту.
-З чого б це, — нервово застібаючи халат, запитав Олег.
-З того, що твоя мама всім розповідає, що ще треба довести, що Христина твоя, ось доказ. Там речі Христини, чого не вистачає, купиш.
-Але… Ірино, зачекай…
-Чого чекати? Дитина твоя? Твоя. Ти дуже радієш і переживаєш, хвилюєшся і всіляко намагаєшся взяти участь у вихованні доньки, навіть на відпочинок не відпустив, а то хтозна що…
-Ааа, ось у чому справа, це через те, що я виконав свій батьківський обов’язок…
-Розумій як хочеш, — перебиває Ірина, — там розклад уроків у школі, додаткових занять, англійської та танців, я тобі на телефон кинула.
Не забудь через три дні оплатити англійську та танці.
Аліменти будуть, як завжди, якого там числа ти платиш, двадцятого? Ось я теж. Далі, дитині потрібна дієта, не забувай, ніяких чіпсів, напівфабрикатів, тільки здорове харчування.
Ну все, я побігла. Христинко, мама любить тебе…
Так ще, дивися, я буду контролювати, якщо щось не так, опікун, сам знаєш, пильнує.
Якщо, не дай Боже, дитину заберуть у тебе, я відразу ж на телебачення, витрясу всю брудну білизну, твою, твоєї коханки, твого майбутнього тестя, твоєї мами… А як, я тепер буду така, як ти мене всім представляєш, це тільки квіточки, молися, дорогий.
Так, я в Норвегію, але за Христиною і тобою буде наглядати одна моя родичка, щодня будь з нею на зв’язку, двадцять чотири години…
Знизу піднялася Таня, вона посміхалася і махала Олегу…
-Тетяна? А… ти звідки? І взагалі як ви сюди увійшли?
-Як завжди, сказали, що приїхали в гості, назвали квартиру, пропустили. А, ну ще назвали, хто живе в квартирі…
-Що? Це втручання в особисте життя… Ви… Ви…
-Ми, ми, не дай Бог, хоч волосинка впаде з голови дитини, дивися…
І новоявні родички з гідністю відійшли.
Христина була вдома через дві години, з дозволом на виїзд і з проханням забиратися до біса, разом із божевільною матусею та ще більш божевільною тіткою Танею.
Через два дні зателефонувала колишня свекруха, з прокляттями, криками, синочка викинули разом із валізою, закрили шлях до прекрасного життя…
У всьому винні Танька та Ірка, підступні змії.
А що з тими підступними зміями? Вони валізи збирають, відпочивати летять, утрьох.
Іринка, Таня та Христина.
Все-таки рідні…
Олег пробував до Ірини підійти, дитина, всі справи, треба все забути, його відправили…
Потім до Тані, там взагалі без розмов, просто показали дорогу. До того ж у Тані, здається, намічаються романтичні стосунки.
