– Днями отримаю премію і хочу вкласти її у свою справу, Юль! – розповів Михайло своїй нареченій. – Ти як на це дивишся?
– Та цілком собі нормально! Твої гроші – вкладай, куди вважаєш за потрібне! – згідно кивнула вона на це запитання.
– Просто, я вирішив порадитися з тобою, ми ж все-таки одружитися зібралися!
– Я підтримую тебе, любий! Звичайно! І рада дуже твоєму серйозному підходу до цієї справи! Просто… – почала говорити вона і замовкла.
– Що?! Що означає твоє це “просто”, Юлю? – одразу ж уловив він сумніви в голосі нареченої.
– Та зараз нішу для бізнесу підібрати дуже складно! Усі вони просто перенасичені й конкуренція жорстка! Я просто боюся і переживаю, щоб ти не прогорів! – відповіла Юля і додала ще: – Тож дуже добре, з розумом, будь ласка, підійди до цього рішення! І якщо треба буде тобі чимось допомогти, звертайся до мене! Я зроблю все, що зможу! Ти ж знаєш!
– Звичайно знаю! І якщо мені потрібна буде допомога – ти перша людина на черзі, чия порада для мене важлива! – задоволено відповів він, навіть трохи загордився від своєї важливості. – І я дуже добре все обдумаю, даю тобі слово! – додав він після.
За кілька тижнів, коли Михайлу вже прийшла його немаленька премія з основної роботи, він її вклав в інтернет-магазин. Знайшов людину, яка йому створила сайт, знайшов, де купувати товари, все вибрав і зробив перше замовлення, тісно співпрацюючи зі своїм веб-дизайнером і ще кількома знайомими, які підказували, як і що треба робити, сподіваючись колись відщипнути собі від Михайлового фінансового пирога шматочок, а ось із Юлею він більше на цю тему не розмовляв.
“Добро” і згоду для свого бізнесу він уже отримав, тож із цим він вирішив більше не морочитися, тим паче він не розумів, чим вона, жінка, може йому допомогти в бізнесі. Це ж не їхня вотчина, як вважав Михайло. Хоча у світі було дуже багато прикладів там, де саме жінки будували і розвивали свої “імперії” в бізнесі.
Але Михайло вирішив, що раз його наречена не займається торгівлею, а всього лише працює у відділі кадрів якоїсь місцевої компанії, то вона йому нічим і не допоможе. А те, що вона була дуже начитаною не тільки художньою літературою, а й різною бізнес-літературою, і що вона могла розібратися в його справі й допомогти з чимось, щоб не залучати лівих людей, він вважав зайвим.
Він подумав, що нехай сидить працює на своїй роботі, перекладає папірці з місця на місце, а він сам з усім впорається. Зате потім, коли він розгорне свій бізнес, вона йому буде за це невимовно вдячна і цінуватиме його ще більше.
У підсумку він, не порадившись із Юлею, звільнився з роботи, вирішив, що йому потрібно більше часу на все. У бізнесі ж головне – присвятити всього себе туди, вважав він, і все буде в шоколаді.
Потім у нього закінчилися заощадження, а треба було платити і веб-дизайнерові своєму, з яким він встиг здружитися, і ще деяким “помічницям” за одноразові поради, а також оплачувати оренду приміщення, і Михайло не придумав нічого кращого, ніж узяти кредит у п’ятсот тисяч. Він дуже сподівався, що за найближчий місяць у нього вже покращаться справи в бізнесі і все піде в гору: і заробіток, і всі інші справи.
Але щось усе одно йшло не так, як йому було треба. Гроші почали закінчуватися, а заробітку, як не було, так і немає. І було таке відчуття, що він і не передбачається. Спеціально для сайту Stories
Юля помічала, що Михайло став дуже нервовим і смиканим, коли почав усім цим займатися, вона ще неодноразово пропонувала нареченому свою допомогу, але він усе це відкидав, спершу нормально, намагаючись не образити її ніяк, а потім, коли все починало йти гірше й гірше, коли не допомагала реклама, коли закінчувалися гроші, він навіть зривався на Юлю, влаштовував удома скандали, кричав на неї, щоб вона не лізла, куди її не просять.
А потім почав кричати на Юлю навіть тоді, коли вона в нього нічого не питала і навіть не підходила. Просто бачив свою наречену і починав звинувачувати її в усьому поганому, що з ним у житті відбувалося…
Коли ж Михайло нарешті усвідомив, що бізнес у нього не піде “в гору” і час би закруглятися з усім цим, він звернувся нормально і без будь-яких криків до своєї нареченої:
– Юлю… – акуратно покликав він свою наречену, зайшовши на кухню, де вона після роботи щось готувала.
– Чого тобі? – уже різко напружилася вона, передбачаючи, що зараз знову буде скандал.
– Я тут… Я тут подумав і вирішив, що… Що не виходить у мене нічого… Час згортатися… Я сьогодні розрахував Вітьку, заплатив йому за цей місяць і сказав, що на цьому все… А завтра перевезу все з нашого орендованого приміщення додому і закрию оренду…
– Ось воно як? А що раптом? Ти ж такий крутий підприємець, наскільки я пам’ятаю, ти так про себе говорив!
– Та все… Забудь… Не пішло в мене нічого… І ти це… Вибач, що зривався на тобі, коли в мене нічого не виходило…
– Вибачення приймаються! – слабо посміхнувшись, відповіла жінка і знову почала готувати, шарудіти кухнею.
Але Михайло нікуди не йшов, а просто мовчки стояв позаду неї і “свердлив” її спину поглядом.
– Щось іще? – не обертаючись, запитала жінка.
– Мені допомога твоя потрібна де з чим… – невпевнено відповів Михайло їй.
– Це з чим же? Я ж ні в чому такому не шарю, як ти мені казав!
– Ой, Юлю, досить чіплятися до слів! Я ж вибачився щойно! Забудь уже!
– Так, звісно, одне словесне вибачення, яке ти зараз буквально видавив із себе, звісно ж, покриває кілька місяців нервування! Так?
– А чого ти хочеш? Щоб я тут на колінах перед тобою повзав? – почав він злитися.
– Ні, Михайло! Мені не треба, щоб ти повзав на колінах і якось принижувався, просто стань таким, як і раніше, і мені цього цілком собі вистачить!
– Я стану! Чесно стану! Але допомога мені твоя все одно потрібна!
– У чому вона полягає? – важко зітхнула і повернулася до Михайла обличчям Юля.
– У мене борги накопичилися чималі, і я подумав… Ти ж на квартиру збираєш, так?
– Припустимо… – тепер прийшла черга Юлі говорити акуратно. – Наскільки я пам’ятаю, ти теж на квартиру збирав, адже так?
– Так, так! Накопичував! Але мені гроші були потрібні, і я їх усі вбухав у свою справу, але, як ти вже й зрозуміла, нічого з цього не вийшло! Але крім цього… Я ще й у борги невеликі вліз…
– Невеликі – це які? Можна детальніше?
– Ну там… Близько семисот п’ятдесяти тисяч… Я ось і подумав, що ти мені допоможеш зараз з усім цим розплатитися, а я влаштуюся на роботу найближчим часом і допоможу заповнити це все! Просто інакше, я тільки на ці борги найближчим роком і працюватиму, а у нас влітку весілля вже!
Ми ж так хотіли зробити! Так що? Ти допоможеш мені? Не кинеш у цій складній ситуації ж? А з квартирою ми розберемося… Щойно така можливість випаде! Як тобі це? Згодна? – випалив Михайло, не даючи своїй нареченій і слова вставити, хоча вона кілька разів поривалася перервати його промову і заперечити.
Вона трохи помовчала по закінченню, бо думала, що Михайло зараз знову продовжить щось говорити, але він тільки запитав ще раз у нетерпінні:
– То що, ти допоможеш мені розкидатися з цими кредитами?
Юля вийшла в передпокій, щоб із ванної принести ганчірку для підлоги, а Михайло кинувся за нею слідом, чекаючи відповіді на своє запитання. Коли він перегородив їй шлях до ванної, вона нарешті відповіла:
– Ні вже, любий! Сам вліз у ці кредити, сам їх і виплачуй! Я не для твоїх боргів заробляю, мені квартира потрібніша!
– Потрібніше чого?! Мене?! – образився Михайло. – Ми ж одружитися збираємося, Юлю!
– Так, збираємося! Знаю! Але за останній час, Михайло, ти на мене стільки негативу свого вивалив, що я часом сумніватися в цьому почала! Як і в тобі, як і у своєму виборі теж! А зараз ти ще хочеш, щоб я свої накопичення на твої борги витратила? Та це взагалі, як нормально можна прийняти? – протискуючись назад на кухню, сказала вона.
– Просто! Якби ти мене попросила про таке, я б навіть роздумувати ні хвилини не став! Одразу б дав скільки тобі треба!
– Серйозно? – усміхнулася Юля. – Ти б дав? Та не сміши мене, будь ласка! Ти за кожну копійку з мене б спитав, якби дав, а потім дорікав би цим, поки все не повернула б! А потім би ще говорив, що ти такий молодець, допоміг мені з чимось! Так що, повторюю, Михайло: ні! Я не дам тобі грошей на твої борги! Влаштовуйся на роботу і виплачуй їх за можливості!
– Ось, значить, як? Так?! – підвищив Михайло голос на Юлю. – Це ось яка в мене “підтримуюча і любляча” наречена? Так?! І ти хочеш, щоб я взяв тебе в дружини з такими закидонами ще?
– “З такими закидонами”?
– А як це ще назвати? Якщо ти навіть допомогти мені не хочеш? Я ж не для себе одного намагався! Я хотів, щоб у нас було все! Хотів заробляти для нас! А ти…
– Так! Ти хотів заробляти для нас, пам’ятаю ці промови твої! Але коли я пропонувала свою допомогу, ти починав на мене кричати! Істерики тут дорослі влаштовував! Слухав якихось чоловіків, які нічого не добилися в житті, чиї бізнеси так само прогоріли, але їхні поради були для тебе цінними, ти навіть платив їм!
А мене засував навіть не на другий план, а кудись набагато далі! Тепер же ти хочеш, щоб я особисто погасила твої заборгованості, щоб ми почали все спочатку? Але, а я ось цього не хочу!!!
– І що це виходить? Ти заміж за мене більше не хочеш теж?
– Бувало, і такі думки мене відвідували!
– А які ще думки тебе відвідували? Як би змінити мене? Жила тут приспівуючи зі мною, а тепер ось так вирішила вчинити? Кинути мене з боргами напризволяще?! – закричав Михайло.
– Ну… Я тебе не кидаю… Поки що! Але, якщо ти й далі продовжиш себе так поводити, Михайло, то це рано чи пізно станеться! Тож візьми себе в руки, влаштуйся на роботу і виплачуй борги, які сам накопичив, інакше…
– Та я все зрозумів! Можеш мені не договорювати! Я просто зараз свої речі зберу і піду! Мені не потрібна така дружина, яка ледве що й допомогти не може! Та така дружина взагалі нікому не потрібна буде! І залишишся ти одна у своїй квартирі, на яку збираєш!
– Нехай так! – спокійно відповіла Юля. – Зате на мене ніхто не буде зриватися, як ти зараз, і ніхто не буде ні в чому дорікати! А тим більше в тому, в чому я не винна! Тож давай, валяй! Збирай свої речі і вали, куди хочеш! Мене ці перепади настрою твої вже дістали донезмоги!
Михайло розлютився і вдарив кулаком з усієї сили у двері на кухні, пробив їх наскрізь і втік до спальні, лаючись на Юлю, на біль у руці, на те, що життя несправедливе, і на те, що він більше ніколи не зв’язуватиметься з такими жадібними жінками, як його вже колишня наречена.
Юля хотіла сказати йому, що за заміну дверей платити буде він сам, але остереглася, хтозна, як він відреагує зараз на ці слова, краще сама за двері заплатить, зате з нею особисто нічого не трапиться.
Але коли Михайло через кілька годин знову прибіг на кухню, вже трохи заспокоївшись і переодягнувшись, мабуть, уже зібрав свої речі, він сказав:
– Каблучку віддай, яку я тобі подарував!
– Каблучку? – здивувалася Юля.
– Ну… Так! Каблучку! Я що, незрозуміло висловився?
– Я за цю каблучку краще двері заміню на кухні, які ти щойно пробив! Двері зараз недешеві, а ці ще й красиві були…
– Та пішла ти, коротше! Так і знав! Так і знав!!! – закричав він, віддаляючись у бік вхідних дверей.
За кілька хвилин Юля почула, як за Михайлом зачинилися вхідні двері. Вона відразу ж підбігла до них і зачинилася на внутрішній замок. Потім пішла знайшла в інтернет-оголошеннях майстра, який міняє замки, і залишила заявку на наступний ранок.
Вона знала, що вчинила правильно. І хоч удома її зараз оточувала порожнеча і самотність, але так було набагато краще, ніж слухати істерики тридцятирічного хлопчика, що його ніхто не розуміє і в нього нічого не виходить, боячись водночас слово сказати, щоб ця істерика не перейшла в щось травмонебезпечне.
За два тижні Юля винайняла квартиру простіше і дешевше, тому що їй одній не треба було знімати трикімнатну квартиру, це було нерентабельно. А ще через півроку вона взяла в іпотеку вже свою квартиру, зробила ремонт і була щаслива.
А через спільних знайомих потім вона дізналася, що Михайло більше ні з ким не спілкується, нікому не довіряє, що він набрав собі ще кредитів і знову прогорів у черговому бізнесі. Тепер виплачує їх і звинувачує її і ще там одну дівчину, яка була вже після Юлі.
Але головне, що особисто Юлю це більше ніяк не стосувалося, а так нехай звинувачує, раз голови своєї на плечах немає і чужими користуватися так і не навчився за свої тридцять років, цей доморощений бізнесмен…Спеціально для сайту Stories
