В офісі було гамірно, співробітники особливо старанно імітували бурхливу діяльність, коли до їхнього відділу зайшов начальник. За ним поспішала перелякана темноволоса дівчина, якій, судячи з вигляду, було близько двадцяти років.
— Колеги, дозвольте представити нашу нову співробітницю Катерину Даниленко. Вона працюватиме молодшим менеджером з продажу. Прошу, подбайте про неї та навчіть її тонкощам професії, — сказав Іван Петрович, а потім звернувся до новенької: — Ось, ваш стіл, влаштовуйтеся. На ознайомлення з колективом та специфікою продукту, який просуває наш відділ, даю вам місяць. Вперед!
Іван Петрович пішов, а дівчина, тихо привітавшись із усіма, сіла на своє місце. В офісі запала тиша. Усім було цікаво, що це за людина перед ними, чи впишеться вона в колектив, чи швидко піде, як це робили деякі слабаки, що працювали тут раніше.
Чоловіки помітили, що на пальці у Каті немає обручки, і що вона дуже навіть симпатична. Тому одні втягнули животи, а інші почали оцінювально придивлятися до новенької: чи можна буде з нею фліртувати.
Не дивився на нову співробітницю лише один молодий чоловік. Його стіл стояв поруч із робочим місцем Каті. Це був гарний хлопець у досить дорогому костюмі. На його руці металевим блиском виблискував розкішний годинник. Хлопця звали Андрій.
Якщо чоловікам була цікава природна краса дівчини, не зіпсована «ін’єкціями», то жінки оцінювали Катю по-іншому. Вони зібралися в групки й гучним шепотом обговорювали вбрання новенької, анітрохи не соромлячись того, що вона могла їх почути.
Окремі фрази долітали до вух Каті: «Ну й лахміття!», «У що вона вбралася? У якому столітті таке носили?», «У бідолахи зовсім немає смаку».
— У мене немає не смаку, а грошей, — ледь чутно прошепотіла Катя собі під ніс, — знайшлися модниці.
Її слова почув Андрій, але не показав цього, він лише міцніше стиснув ручку й продовжив вносити правки у звіт.
Через пів години його роботу перервав тихий голос Каті:
— Можна у тебе щось запитати? Я знайшла таблицю в комп’ютері, але вона не повністю заповнена. Ти мені допоможеш? Як тебе звати?
— Андрій, — відповів хлопець і прямо подивився Каті в очі, — питай, чим зможу, тим і допоможу.
— Привіт, Андрію.
Катя посміхнулася. Її василькові очі випромінювали радість, а в погляді зовсім не було тієї хитрості й жадібності, які Андрій ненавидів у людях.
— Приємно познайомитися!
Після короткої розмови Андрій зрозумів, що перед ним той вим.раючий тип дівчат, які хочуть усього досягти самостійно, а не «вступити до ВВЗ», як казала його мати, що розшифровувалося як «вдало вийти заміж».
Катя була наполегливою й здібною дівчиною, що подобалося Андрію. І він запросив її на обід. Однак, на його подив, Катя не дозволила йому заплатити за себе.
До кінця робочого дня, на загальне невдоволення жіночої частини колективу, Андрій і Катя вже стали добрими друзями. А все тому, що хлопець зрозумів для себе головне: Каті нічого від нього не було потрібно. Таке з Андрієм трапилося вперше.
***
Три місяці стажування для Каті пролетіли, як мить. Цьому сприяла дружба, що зав’язалася між Андрієм та Катею. І Катю прийняли на постійну роботу. Так розпочалася кар’єра менеджера Каті Даниленко.
Ніхто на роботі не знав, що величезна компанія, де розпочав свій трудовий шлях менеджер з продажу Андрій Юрченко, належить його діду — теж Андрію Юрченку.
Рано втративши батька, Андрій виховувався суворим дідом і повністю перейняв його принципи, які гласили: цінуй людей, яким нічого від тебе не потрібно, а потрібен тільки ти. І Андрій цінував. Але таких людей було мало. Багатьох приваблювали багатство та могутність родини Юрченків, а Андрій швидко навчився їх розпізнавати.
Серед тих, кого він підпустив близько до себе, були лише шкільний друг Толік і університетська подруга Жанна, яка вічно літала в хмарах. Але Андрій цінував їх, бо знав: старий друг краще за двох нових. Тепер до цього короткого списку могла приєднатися й Катя. Але вона про це ще не знала.
— Що ти робиш у вихідні? — запитала Катя в Андрія, коли вони виходили з роботи, — може, сходимо в кіно? Тільки я подругу покличу, а то ти ще подумаєш, що я на побачення напрошуюсь.
— Давай підемо, — посміхнувся Андрій і, кивнувши в бік своєї машини, запитав: — Підвезти тебе? Ти де живеш?
— Ні, я на автобусі, додому всього два квартали, — махнула рукою Катя, — я орендую кімнату тут неподалік. Пощастило з господинею — не дорого просить.
— А батьки тобі допомагають?
— У мене немає батьків, я з дитячого будинку, — нахмурилася Катя, — це для тебе проблема? Якщо так, то скажи, я зрозумію. Нині всі воліють дружити з багатими та людьми зі зв’язками.
— Та що ти собі вигадала! — вигукнув Андрій, — та мій дід, якщо хочеш знати, теж у дитячому будинку виріс.
— Вибач, — тихо сказала Катя, — значить, підемо в кіно?
— А як же інакше! — сказав Андрій і сів у машину.
Катя помахала рукою на прощання й побігла до зупинки — якраз під’їжджав її автобус.
***
Андрій їхав додому з величезним бажанням поділитися зі своїм дідом своїм відкриттям. Після вечері, коли мати Андрія, Анастасія Павлівна, пішла до себе, Андрій попрямував туди, де вечорами любив бувати дідусь Андрій Захарович після важкого робочого дня.
Це була велика оранжерея, яку свого часу вирощувала й доглядала бабуся Андрія, яка покинула цей світ три роки тому. Дід часто бував тут і сидів у кріслі-гойдалці.
— Як минув день, дорогий онуче? — запитав Андрій Захарович, — ну ж бо, розповідай, ти сьогодні весь вечір ніби на голках. Бачу ж, що хочеш щось розповісти.
Андрій, який змалку звик повністю довіряти діду, запитав:
— Діду, а бабуся закохалася в тебе, коли ти був бідним?
Андрій Захарович здивовано подивився на онука:
— Не очікував від тебе такого питання, думав, знову про роботу почнеш розмову. Коли я зустрів твою бабусю, у мене дещо було в запасі. А чому тебе це цікавить?
Андрій розповів діду про Катю й додав:
— Я був вражений тим, що вона не сіла в дорогу іномарку, а поїхала на автобусі. А ще сама заплатила за обід, хоча ж я її запросив, було видно, що їй це дорого.
— Сирота, кажеш, — замислився Андрій Захарович, — та їй зараз доводиться важче, ніж мені.
— Чому?
— Коли ми виходили з дитячого будинку понад сорок років тому, життя було набагато легшим, — зітхнув Андрій Захарович, — тоді все було безкоштовно: медицина, освіта і навіть житло! А тепер що? А Катя горда, це добре, не зазіхнула на твої дрібнички й машину. Якщо тобі сподобалася ця дівчина, дивися, не упусти її. Хоча твоя мати хоче знайти невістку твого рангу. Але вибирати тобі. Я прийму будь-яке твоє рішення.
— Ось мама знову в своєму репертуарі! — вигукнув Андрій, — дякую, діду, що попередив! Завтра ми з Катею йдемо в кіно.
Андрій Захарович посміхнувся й кивнув. Його тягнуло на сон, і онук пішов, не бажаючи заважати улюбленому діду.
***
Суботній ранок радував гарною погодою. Біля кінотеатру товпилося багато людей. У строкатій юрбі Андрій ніяк не міг розгледіти Катю з подругою. Раптом хтось легенько торкнувся його плеча:
— Привіт, Андрію, давно чекаєш?
Він обернувся й побачив усміхнену Катю в легкій сукні з батисту, яка їй дуже личила.
— Привіт, а я вже думав, що ти не прийдеш. Ось, три квитки купив.
Андрій з цікавістю подивився на Катю. На обличчі дівчини не було макіяжу, тому воно було таким ніжним і по-дитячому наївним, що Андрій зрозумів: ця дівчина живе серцем і не може бути меркантильною.
Він так заглибився у свої думки, що не помітив Жанну, яка прийшла разом із Катею.
— Гей! Ви знайомі?! — вигукнула вона й розсміялася, — так ось про якого Андрія ти безперестанку базікала? Ми з ним на одному курсі вчилися. А ти теж молодець, завів подружку й мені не сказав!
— Що ти за нісенітниці несеш? — відповів почервонілий Андрій, — ми не зустрічаємося, просто хороші колеги, просто в кіно йдемо.
— А що ж це, як не побачення? Та тільки хто ж бере з собою зайву людину? Я особисто пішла з Катею, щоб переконатися, що той, з ким вона зустрічається, — нормальний хлопець. Адже Катя така довірлива. І не перебивай, — махнула рукою Жанна, коли перелякана Катя хотіла щось заперечити, — тепер я спокійна.
Катю, кажу тобі — Андрію можна довіряти на всі сто! Гаразд, я пішла.
І Жанна, хитро підморгнувши, зникла в натовпі.
— Ось вона завжди така, ніколи не зрозумієш, що у неї на думці, — пролепетала Катя, — але Жанна — хороша подруга.
— Це точно, — підтвердив Андрій, — ну що, підемо?
— Ага, — кивнула Катя, — раз ти витратився на квитки, то я куплю нам попкорн і напої.
І знову Андрій був здивований вчинком Каті.
Фільм був захоплюючим і драматичним. Кілька разів Катя плакала, дивлячись на страждання головних героїв, і раділа, коли все закінчилося добре. Весь цей час Андрій спостерігав за дівчиною, яка йому сподобалася. Поруч із нею він почувався затишно й невимушено.
Після фільму друзі пішли в кафе, а потім прогулялися парком. Час минав швидко. Так завжди буває, коли проводиш його цікаво й весело.
— Давай завтра знову зустрінемося? — запитав Андрій, коли проводжав дівчину до зупинки, адже Катя знову відмовилася, щоб Андрій підвіз її додому.
— Давай, — погодилася Катя й прямо подивилася йому в очі, — мені сподобалося проводити час разом, з тобою цікаво. Підемо завтра в планетарій?
Коли автобус відвозив Катю, Андрій стояв і дивився йому вслід.
«Я буду сумувати, — подумав Андрій, — якби ж швидше настало завтра».
***
У неділю Катя прийшла сама, без Жанни. Це означало, що вона довіряла Андрію. День для них пролетів, наче пташка. І розлучатися було важче. Якщо стриманий Андрій ще міг приховати своє розчарування від розставання, то емоційній Каті це не дуже вдавалося.
— Чому ти така сумна? — запитав Андрій.
— Та так, — знітилася Катя, — завтра не хочеться на роботу. Не люблю понеділки.
— Тоді завтра я принесу тобі солодкий подарунок, який чекатиме на тебе на робочому столі, — посміхнувся Андрій.
— Справді? — василькові очі Каті здивовано дивилися, — а який?
— Побачиш.
Катя посміхнулася. Тепер вона їхала без жалю. Катя чекала завтрашнього дня, як маленька дитина чекає на день народження. Хитрий план Андрія щодо поліпшення настрою коханої дівчини вдався.
Залишилося найважче для нього: дізнатися, що Катя відчуває до нього, і зізнатися у своїх почуттях.
***
У понеділок Катя прийшла на роботу в новій сукні та витончених туфлях. Легкий макіяж підкреслював її великі очі та правильні риси обличчя, волосся було акуратно зачесане на косий проділ, але вперті кучеряві пасма наполегливо вилазили з пучка й красиво обрамляли миле личко дівчини.
Ці зміни помітили колеги.
— Наша Катерина закохалася, — шепотілися співробітники.
За місяць Катя заво.вала славу працьовитої та кмітливої співробітниці, яка не тільки справлялася зі своєю роботою, а й допомагала іншим.
Насамперед Катя привіталася з усіма, а потім непомітно посміхнулася Андрію, що було особливим привітанням для них обох. Потім вона відкрила свою шухляду й пискнула від захвату.
Всередині, у прозорій коробочці, перев’язаній атласною стрічкою, стояв маленький бенто-торт, на якому було написано: «Привіт, Катя!». Ледве дочекавшись часу, відведеного на каву-брейк, Катя однією рукою схопила торт, а іншою непомітно поманила за собою Андрія.
Коли той пішов за нею до їдальні для співробітників, вона, нарешті, вигукнула:
— Ого! Дякую! У мене аж слинка потекла, не могла дочекатися перерви!
— Тепер у тебе завжди будуть солодкі понеділки, — засміявся Андрій, — як же мало тобі потрібно для щастя!
Але Катя його вже не чула: вона наминала свою половину міні-торта, віддавши другу половину на розправу улюбленому другові.
Її серце тремтіло. Дівчині було солодко й водночас щасливо від того, що хтось про неї подбав. Серце Каті раптом прошепотіло про кохання. І Катя прислухалася.
***
Наступного дня Андрій і Катя домовилися про зустріч у ресторані. Поки Андрій розповідав по телефону допитливому дідусеві про дівчину, яку офіційно вирішив оголосити своєю нареченою, Катя приміряла свої простенькі наряди.
Раптом у її двері постукали. На порозі стояла Жанна. Її нахмурене обличчя не віщувало нічого доброго.
— У мене погані новини, — сказала Жанна з порога й здивовано подивилася на Катю, — ти куди це збираєшся пізно ввечері?
— Ми з Андрієм йдемо в ресторан, — мрійливо сказала Катя, — сьогодні я скажу йому, що він мені подобається, навіть більше, здається, я закохалася.
— Ось і даремно, — випалила Жанна, — я тут краєм вуха почула, що його мати знайшла йому багату наречену. Її родина хоче об’єднатися з корпорацією «Юніс», яка належить дідусеві Андрія. Ти знала, що твій друг — спадкоємець величезної імперії?
Думаєш, його матері потрібні такі бідолахи, як ми з тобою? Я кажу тобі це, щоб тобі потім не було боляче, коли ти по вуха закохаєшся в нього. Але, судячи з усього, я вже запізнилася.
Катя дивилася на Жанну, ніби бачила її вперше. Потім вона натягнула старий спортивний костюм, кросівки й вибігла з дому.
— Стій! Катя, ти куди?! — лише встигла крикнути Жанна.
***
— Андрію, здається, я зіпсувала тобі стосунки з подружкою! — кричала в трубку Жанна, — я щось сказала.
— Що ти їй наговорила, дурепо?! — вигукнув Андрій.
— Те, що ти сам знаєш, про твою багату наречену. Навіщо Каті заплутувати голову? — прямо сказала Жанна.
— Та у мене немає ніякої нареченої, а з мамою я вже поговорив. Звідки ці чутки? — здивувався Андрій.
— Ця дівчина ходить і всім розповідає, ось я й повелася! — з жахом вигукнула Жанна, — вибач, що спочатку з тобою не поговорила, за Катю було прикро.
— Куди Катя пішла?
— Я не знаю, — відповіла Жанна, — і вона не бере трубку.
Андрій спробував додзвонитися до Каті, але вона не відповідала на його дзвінки та повідомлення. Андрій метушився містом у пошуках коханої, навіть обшукав парк і залучив до пошуків друзів, але Каті ніде не було. Його муки припинив телефонний дзвінок:
— Доброго дня, це дзвонить офіціант із кафе «Літній вечір». Ваш номер вказано як «Коханий», тож я й вирішив зателефонувати. Ваша дівчина зараз в нетверезому стані й не може сама дійти додому. Приїжджайте.
— Дякую, буду через десять хвилин!
Коли захеканий Андрій прибіг до кафе, то ледь стримав сміх.
Його Катя, яка не пила, сиділа на диванчику в кутку й, хитаючись та погрожуючи комусь пальцем, говорила:
— Це не чай! Я замовила чай «Лонг-Айленд Айс-ті», але це — зовсім не чай!
Побачивши перед собою Андрія, вона раптом розплакалася:
— А ти ж не одружився з тією багачкою? А я замовила холодний чай з льодом, але це був не чай! Не пий його! А мені не можна міцне, у мене на нього алергія! А було так смачно, а я ще й подумала, який цей чай дивний!
Поки Андрій розраховувався з офіціантом і давав йому щедрі чайові, Катя вже згорнулася калачиком і спала на диванчику.
У такому вигляді, Андрій відвіз Катю до неї додому, де на них чекала Жанна.
— Це що таке?! — вигукнула подруга, — адже вона не вживає!
— Дурненька не той коктейль замовила, — зі сміхом сказав Андрій.
Після спільних турботливих мук Андрія та Жанни сонну й заплакану Катю вклали в ліжко й дбайливо накрили ковдрою.
— Ну що ж, — сказала Жанна, — адже вона в тебе закохалася, дивися, не ображай її, інакше не зважаючи на те, що ти майбутній керівник компанії, дам по пиці, зрозуміло?
Андрій посміхнувся:
— Я сам будь-кому за неї дам.
— Я зрозуміла, — відповіла Жанна, — мене чекає мама, вона хвора, тому мені час, а ти залишишся тут?
— Звичайно, раптом вона ще чаю з льодом захоче, — пожартував Андрій, — треба тільки дідусеві зателефонувати, попередити, що додому не приїду.
Жанна пішла, Андрій переконався, що з Катею все гаразд, і влаштувався спати в кріслі.
***
Вранці Катю розбудили ароматні запахи. Голод, наче жадібний вовк, гриз її шлунок. «Дивно, — подумала Катя, — а кажуть, що вранці людей з похмілля завжди нудить. Цікаво, що ж там такого смачного готує Жанна?».
Коли Катя зайшла до своєї маленької кухні, то була в шоці, побачивши там Андрія у фартуху:
— Ти що тут робиш? Що відбувається?
— Смажу бекон з яйцями, — ніби нічого не сталося, відповів Андрій, — хочеш поїсти?
За Катю відповів шлунок, голосно пробурчавши.
— Значить, хочеш, — посміхнувся Андрій, — сідай, їж.
Катя мовчки сіла й почала їсти. Було смачно. Але від хвилювання виделка випадала з рук.
— Я така дурепа, вибач, — почала вона.
— Проїхали, — перервав її Андрій, — і ніякої нареченої у мене немає, зрозуміло?
Катя кивнула, хвиля щастя нахлинула на неї, а сльози радості застрягли в горлі й не давали проковтнути шматок.
— А тепер вип’ємо чаю з тістечком. Ти знала, що нашій компанії належить мережа кондитерських? Дивися, який подарунок я тобі замовив, — сказав Андрій і поставив маленький шоколадний тортик.
— Ні, — розгублено відповіла Катя й подивилася на торт.
На ньому білим кремом на чорному шоколаді було написано: «Катю, ти станеш моєю дружиною?».
Катя завмерла й прикрила обличчя руками. Вона не очікувала такого повороту подій.
— Катю, що скажеш? А ось це тобі надіслав мій дідусь. Він дуже хоче з тобою познайомитися.
Катя подивилася на Андрія. Той простягав їй відкриту коробочку з обручкою, на якій виблискував величезний діамант. Катя перевела погляд з обручки на торт:
— А мені більше подобається твій солодкий подарунок, а в прикрасах я не розбираюся.
Андрій посміхнувся. Він ще раз переконався, що Катя — та, яку він шукав.
— То що скажеш, моя душа? — Андрій чекав на відповідь.
— Я… згодна.
