З раннього дитинства мене виховували мої бабуся з дідусем. Тато мало участі брав у цьому. Бабуся, коли сварилася з ним, то завжди зачиняла в кімнату двері, щоб мені не було чути його крику, та й дідусь і з ним часто сварився.
Я живу окремо від батьків. Так от, нещодавно мама захворіла, і треба було готувати їсти. Я три тижні справно приходила додому о 8.30. іноді о 9:00 і готувала, прала та прибирала.
Все б нічого, та ось тільки тато любить постійно вказувати, що і куди класти треба, і що робити можна у квартирі, а чого не можна. Раніше я далі за коридор у квартирі не заходила.
Раніше, коли дідусь та бабуся були живі, то я хоч би могла їм поскаржитися, і все було б легше. А зараз, якщо я починаю доводити батькові свою думку, він починає кричати, бо спокійно в нього ніколи не виходить.
Мені постійно читає мораль. То ножа не туди поклала, то підмітати, коли готую, не можна, а один раз не приготувала вечерю мамі, наступного дня прийшла і не встигла ще й роздягтися, як почалися моралі через неї.
Я теж психанула, у мене просто нерви не витримали, кинула пляшку з водою для мами, розвернулася та пішла. Все. Вже минуло три дні – я їм не дзвоню, і вони мені не дзвонять.
Я сьогодні хочу деякі речі забрати з дому, але боюся йти додому — якщо зловлять, то знову моралі будуть. Я б на це не звертала уваги, але вони постійно з 9:00 до 19:00. Тому я й пішла жити окремо від батьків. Як бути?
