Зі своїм чоловіком я познайомилася, коли ще вчилася в школі, у старших класах. Він тоді дружив з моїм братом. Він мені одразу дуже сподобався, але сама почати стосунки тоді не наважилася, а через деякий час він взагалі зник з мого поля зору і я його більше не бачила.
Через рік, до мене в гості приїхав один хлопець, який залицявся до мене, але я до нього була байдужа. Він запросив мене з подругою в кафе, а з собою покликав мого майбутнього чоловіка. Так доля нас знову звела разом. Ми почали зустрічатися і через півроку одружилися.
На той момент мені було 20, йому 25 років. Одразу після весілля, ми почали займатися квартиру, яка за документами записана на чоловіка, але прописана в ній і я. В документах також є моє ім’я, але головним квартиронаймачем вважається чоловік.
Є недорога машина, у нас є дитина, яка любить і маму, і тата однаково. Я поки що перебуваю в декретній відпустці. Вийти на роботу поки не виходить, нікуди подіти дитину. Чоловік нещодавно почав непогано заробляти. Накопичуємо кошти на нову машину.
Живемо в шлюбі чотири роки, але так вийшло, що ми дуже часто сваримося через дрібниці. Починається все з дурниць, а роздувається в скандал, що доходить до розлучення. Якщо я і ображаюся, то просто мовчу, а він починає говорити мені, що начебто він мене не влаштовує.
Розмовляє зі мною, як зі служницею. Ні краплі поваги до мене. Кричить, що я найгірша дружина, що мене не любить і, може сильно штовхнути або боляче схопити за руку. Одного разу навіть хотів ударити, але щось зупинило його. Завжди намагається все перевернути так, що б зробити з себе скривдженого.
Одразу забирає накопичені гроші собі, пояснюючи, що це він заробив, а я за свою допомогу по догляду за дитиною, навіть себе не зможу прогодувати. Завжди, навіть при друзях, каже, що квартира його, тому що він стояв на черзі на житло і багато сил сюди вклав, бо працює в будівельній сфері і сам зробив ремонт.
Машину вважає теж своєю. Виходить, що все його, а я ніхто і звати мене ніяк. Якщо вип’є з друзями, то одразу стає агресивним і не тільки щодо мене, а й щодо друзів і колег по роботі. Одразу згадує все погане про всіх, а якщо згадати нічого, то сам собі придумує і ходить злий.
На ранок після сварок, почувається винним, вибачається. Багато разів обіцяв мені, що не буде мене ображати, намагається згладити свою провину, кажучи, що машина, квартира і гроші спільні, що я і без нього знаю. Каже, що любить і не хоче мене втрачати, але потім усе починається спочатку.
Чи люблю я його? Раніше точно любила, а тепер після всіх цих сварок навіть і не знаю. Начебто так, чоловік непоганий: майже не п’є, іноді з друзями на рибалці або в гостях. Гроші зароблені віддає мені, але знову ж таки, до першої сварки.
Дитину любить, іноді грається з нею, коли є час, думаю, що не зраджує. Нещодавно у відпустку їздили на екзотичний курорт – море вражень. Начебто не найгірший чоловік, але от сварки все це псують. Ось знову посварилися, а я сиджу і плачу, не знаю, що далі робити.
Кричить, що піде подавати на розлучення, а я вже начебто й згодна. Втомилася, напевно, боятися. Думаю, що все одно все і так до розлучення йде. Не можу я так постійно жити в сварках. Втомилася бути завжди винуватою. Мені поки 24 роки, є ще шанс знайти чоловіка.
Мені здається, що краще вже не буде в наших стосунках. Страшно знову пристосовуватися до життя без людини, якій вірила і довіряла як собі. Боюся осуду родичів, друзів, знайомих. Не хочу цього поділу після розлучення. Шкода дитину, яка обожнює тата, і не хочу, щоб вона страждала через розлучення.
Але в той же час і не хочу розлучатися, все-таки якісь почуття у мене до нього залишилися. Хочу ще одну дитину, але боюся, потім залишитися з двома дітьми одна. Може, це все-таки криза сімейного життя?
І все само собою владнається? Що робити в моїй ситуації? Якщо залишитися з чоловіком, то як налагодити стосунки? А якщо розлучитися, то, як жити далі, як пережити цей неприємний момент?
