Моя бабуся жила у великому заміському будинку, який колись дістався їй у спадок від заможного батька. Біля будинку був розкішний сад, за яким вона намагалася доглядати до останніх днів.
Однак роки брали своє, і її здоров’я сильно погіршилося. Їй було гірко від думки, що її прекрасний сад зникне разом із нею. Тоді в її голові й визрів незвичайний план. Бабуся відійшла в інший світ восени.
Після похорону прийшов час зайнятися справами спадщини. Бабуся, як ділова жінка, залишила спадщину. Усі знали, що вона дістанеться її онукам, адже донька давно була добре забезпечена.
Однак усе виявилося не так, як усі розраховували. У заповіті було зазначено, що онуки у спадок отримують лише сад і ділянку біля будинку. Про сам будинок не йшлося ні слова. Мій двоюрідний брат одразу ж розлютився.
Я ж навпаки зрадів і цьому. Мені завжди подобалося проводити час у бабусиному саду. Ми часто розмовляли там удвох, бабуся читала книжки. Я дуже любив дивитися на троянди, які вона виростила.
А ще обожнював лежати в тіні яблуні в спекотні літні дні. У заповіті йшлося про те, що остання воля бабусі полягає в тому, щоб за її садом продовжували доглядати онуки. Вона хотіла, щоб він продовжував цвісти і радувати всіх.
Я відразу ж вирішив, що зобов’язаний виконати останнє бажання бабусі, а брат тільки фиркнув і сказав, щоб я потім не приходив просити в нього грошей. Він заявив, що доглядати за садом не збирається.
До заповіту також додавали докладну інструкцію про те, що потрібно зробити в саду насамперед. Особлива увага приділялася тому, що потрібно викопати кущі жоржин, щоб відправити на зимівлю.
Коли закінчилися дощові дні, я вирішив зайнятися цією справою. Взявся копати і незабаром почув стукіт лопати об скло. Обережно розрив землю і побачив там невелику банку, в якій була записка і згорток грошей.
У записці бабуся вказала, що не могла залишити онуків без спадщини, але хотіла переконатися, що ми виконаємо її волю. Вона заховала ще 19 таких банок, тому треба було копати далі. Я аж розсміявся.
Знав, що бабуся завжди була з характером і хотіла, щоб усе було за її правилами. Як же я не додумався, що вона приготувала для на гру. От я і почав копати далі. Коли викопав усі кущі жоржин, то знайшов 18 банок.
Але де ж остання? Я сидів і думав, де ж шукати останню банку. Усі жоржини викопані, отже, остання десь в особливому місці. Вирішив прогулятися садом. Побачив чудові рожеві кущі, цілу стіну винограду, а далі розкішну яблуню.
На мене нахлинули спогади. Адже з цією яблунею в нього пов’язано стільки приємних дитячих спогадів. І тут я зрозумів! Точно, де ж іще бути останній банці, якщо не тут. Узяв лопату і почав копати. Незабаром знайшов банку.
Але в ній були не гроші, а документ. Там було зазначено, що тому, хто пред’явить цей документ, належить усе майно моєї бабусі. Я довго дивився на цей документ, потім склав його в кишеню і довго просто сидів під яблунею, згадуючи дитинство.
Так мені дістався будинок бабусі та її щедрі заощадження. Оскільки я єдиний виконав волю бабусі, то мій брат не мав права оскаржити заповіт. Я продовжив займатися садом, став жити в будинку бабусі.
Згодом вирішив займатися вирощуванням і продажем квітів. Згодом купив сусідню ділянку і зробив сад ще більшим. Найголовніше – я виконав останню волю бабусі. Сад пахнув і продовжував радувати всіх навколо.
