Олена віджала ганчірку і провела по полірованій поверхні комода. Пил швидко осідав у їхній маленькій двокімнатній квартирі на першому поверсі. Вікна виходили на проїжджу частину, і бруд проникав усюди.
Звук ключів, що поверталися в замку, змусив її обернутися. Дмитро переступив поріг, струшуючи з куртки дрібні краплі дощу.
— Привіт, сонечко, — він посміхнувся і поцілував дружину в щоку. — Як справи? Не нудьгувала?
— Завжди сумую, — Олена притулилася до його плеча. — Вечеря майже готова. Картопля з м’ясом, як ти любиш.
— Чудово. Дай тільки переодягнутися.
Дмитро повісив куртку в шафу і попрямував до спальні. Олена дивилася йому вслід, милуючись знайомою ходою.
Два роки шлюбу пролетіли непомітно. Вони познайомилися в магазині, де він працював продавцем. Вона прийшла купувати канцтовари для бухгалтерії.
— Допоможіть вибрати папки, — попросила тоді Олена.
— Звичайно, — Дмитро показав весь асортимент. — А для чого вони потрібні?
Так зав’язалася розмова. Потім зустрічі, побачення, весілля. Скромне, але щасливе життя. Він уважний чоловік, допомагає по дому. У вихідні готує сніданок, іноді вечерю.
— Як пройшов день? — запитала Олена, накладаючи картоплю в тарілки.
— Нормально. План виконали. Керівник задоволений.
Дмитро розповідав про роботу, клієнтів, колег. Олена слухала, задавала питання. Звичайний вечір звичайної молодої пари.
Телефон різко задзвонив, перериваючи їхню розмову. На екрані висвітилося: “Мама”.
— Алло, мамо, — голос Дмитра миттєво змінився. Став напруженим, настороженим.
— Привіт, синочку. Як справи? Добре харчуєшся?
Алена бачила, як напружилися плечі чоловіка. Як він відвів очі вбік.
— Все нормально, мамо. Олена готує добре.
— Я в цьому сумніваюся. Ти схуд. Приїду завтра перевірю, що у вас там відбувається.
— Мамо, не обов’язково…
— Обов’язково! Я мати, маю право знати, як живе мій син.
Валентина Петрівна відключилася. Дмитро повільно поклав слухавку.
— Завтра прийде? — тихо запитала Олена.
— Так. Вибач, вона така…
— Я розумію.
Але чи розуміла вона? Кожні вихідні перетворювалися на випробування. Валентина Петрівна приходила з перевірками. Відкривала холодильник, заглядала в шафи, шукала пил на полицях.
— Дмитро погано виглядає, — заявляла вона. — Ти його не годуєш нормально.
— Валентино Петрівно, він добре їсть. Подивіться, скільки приготувала.
— Борщ недосолений. Мій син звик до нормальної їжі.
При матері Дмитро ставав іншим. Мовчазним, замкнутим. Уникав погляду дружини, немов соромився її.
— Сорочка пом’ята, — продовжувала свекруха. — У нашій родині чоловіки завжди ходили випрасуваними.
— Я вчора прасувала…
— Погано прасувала. Бачиш складки на комірі?
Алена намагалася догодити. Купувала дорогі продукти, витрачаючи майже всю зарплату. Прасувала одяг до ідеального стану. Готувала улюблені страви Дмитра.
Але Валентина Петрівна тільки посилювала тиск. Почала приходити без попередження. Серед тижня, рано вранці, пізно ввечері.
— Перевіряю, як ви тут живете, — пояснювала вона.
Сусіди шепотілися в під’їзді. Тітка Зіна з сусідньої квартири хитала головою:
— Молода, а така нещасна.
— Свекруха її дістала, — відповідала тітка Віра. — Кожен день ходить, перевіряє.
Алена чула ці розмови. Обличчя горіло від сорому. Дмитро мовчав, відводив очі. Немов не помічав того, що відбувається.
Ночами Олена лежала без сну. Сльози текли по щоках у темряві. Поруч спокійно дихав чоловік. Як він може мовчати? Як не бачить, що відбувається з їхньою родиною?
— Дмитре, — шепотіла вона. — Поговори з мамою. Попроси її не приходити так часто.
— Вона турбується. Скоро заспокоїться.
— Коли скоро? Це триває вже півроку.
— Не перебільшуй. Все нормально.
Нормально? Валентина Петрівна навіювала синові дивні думки:
— Подивися на себе, Дімочку. Ти схуд, змарнів. Дружина тебе не цінує.
— Мамо, що ти кажеш…
— Кажу правду. Ти заслуговуєш на краще. Таку гарну дівчину знайдеш. Господарську, турботливу.
Дмитро не заперечував. Кивав, погоджувався. Олена чула ці розмови з кухні. Серце стискалося від болю.
У родині зростала напруга. Кожен візит Валентини Петрівни перетворювався на випробування. Вона чіплялася до дрібниць, знаходила недоліки всюди.
— Навіщо стільки посуду? — запитувала, відкриваючи шафки. — Ми з батьком обходилися трьома тарілками.
— Це подарунок на весілля…
— Зайві витрати. Дмитро заробляє копійки, а ти витрачаєш на дурниці.
Олена розуміла: так далі жити не можна. Але як змусити чоловіка вибрати? Як пояснити, що мати руйнує їхні стосунки?
— Дмитре, давай поговоримо серйозно, — сказала вона ввечері.
— Про що?
— Про нас. Про твою маму. Про те, що відбувається.
Дмитро насторожився. Відклав газету, уважно подивився на дружину.
— Що конкретно тебе турбує?
— Все. Її постійні візити, перевірки, зауваження. Я більше не можу.
— Вона просто піклується.
— Вона нас руйнує, Дмитре. Не бачиш?
Чоловік помовчав. В очах промайнуло щось схоже на розуміння. Але тривало недовго.
— Потерпи трохи. Звикне до тебе, заспокоїться.
— Коли? Через рік? Два? Десять?
Відповіді не було. Дмитро знову взявся за газету. Розмова закінчена.
Олена пішла у ванну і довго дивилася на своє відображення. Кола під очима, бліда шкіра, втомлений погляд. Сусіди мають рацію — вона виглядає погано. Але причина не в поганому харчуванні.
А в тому, що життя перетворилося на боротьбу за виживання.
Вранці Олена прокинулася від сонячного світла. Дмитро вже не спав. Він сидів на краю ліжка і посміхався.
Дмитро нахилився, поцілував дружину в лоб.
— Доброго ранку, красуне. Знаєш, що я зрозумів? У нас нарешті відпустка одночасно!
— Так? — Олена сіла, розправляючи волосся. — А я й забула.
— Цілих два тижні разом. Уявляєш?
Грошей на поїздку у них не було. Кредит за меблі, комунальні платежі — все з’їдало зарплату. Але Олена була щаслива просто провести час з чоловіком вдома.
— Знаєш, про що я подумала? — сказала вона, потягуючись. — Варто влаштувати генеральне прибирання. Привести квартиру в справжній порядок.
— Чудова ідея! — Дмитро підскочив з ліжка. — Давно хотів помити вікна. І люстру у вітальні.
Олена здивувалася такому ентузіазму. Зазвичай чоловік уникав домашніх справ. Казав, що втомлюється на роботі.
— Серйозно допоможеш?
— Звичайно! Ми ж команда, — він підморгнув.
Вони поснідали і взялися до роботи. Дмитро дістав драбину, відро з водою, ганчірки. Олена зняла штори, завантажила пральну машину.
— Ти миєш вікна, я перу і протираю пил, — розподілила вона обов’язки.
— Домовилися, командир.
Олена забула, яким уважним буває чоловік без материнського впливу. Він жартував, увімкнув музику, цілував дружину між справами.
— Ти така красива навіть з ганчіркою в руках, — сказав він, обіймаючи її ззаду.
Дмитро піднявся на драбину у вітальні. Акуратно знімав кришталеві підвіски з люстри, складав у таз з мильною водою.
— Обережно, не впади, — попередила дружина.
— Не впаду. Я ж не…
Різкий дзвінок у двері перервав його слова. Олена подивилася на годинник — десята ранку. Хто може прийти так рано?
— Відкрий, будь ласка, — попросив Дмитро. — Руки мокрі.
Олена підійшла до дверей, подивилася у вічко. Серце впало. Валентина Петрівна стояла на порозі з обуреним обличчям.
— Добрий день, — Олена відчинила двері.
Свекруха пройшла в квартиру, не знімаючи туфель. Оглянула розкидані ганчірки, відра з водою. Погляд зупинився на синові.
Дмитро стояв на драбині з мокрою ганчіркою в руках. Очі Валентини Петрівни округлилися від жаху.
— Що тут відбувається? — прошипіла вона.
— Прибираємо, мамо. Відпустка ж, — спокійно відповів Дмитро.
— Мій син не буде прибирати! Для чого він тоді взагалі одружився? — закричала свекруха, показуючи на Дмитра пальцем.
Олена завмерла, чекаючи звичного виправдання чоловіка. Зазвичай він швидко прибирав ганчірку, вибачався перед матір’ю.
Але Дмитро повільно спустився зі сходів. Поставив відро на підлогу. Подивився матері прямо в очі.
— Мамо, я чоловік і половина нашої сім’ї, — сказав він спокійно. — Всі обов’язки повинен виконувати як мінімум наполовину.
Валентина Петрівна відкрила рот від подиву. Син вперше за роки заперечував їй відкрито.
— Дімочка, що ти кажеш? Чоловік не повинен…
— Олена моя дружина, а не прислуга, — перебив він, не підвищуючи голосу. — Якщо я люблю свій дім, то буду про нього дбати.
— Та як ти смієш! Я твоя мати, я краще знаю…
Дмитро підняв руку, зупиняючи потік слів.
— Твій час командувати моїм життям закінчився, — сказав він твердо. — Я дорослий чоловік, сам приймаю рішення.
Олена не вірила в те, що відбувається. Чоловік нарешті став на її бік. Захистив їхню сім’ю.
Валентина Петрівна то червоніла, то блідла. Вона розуміла — втратила владу над сином назавжди.
— Ти мене розчарував, — прошепотіла вона зі сльозами в голосі. — Я стільки для тебе зробила…
— І я вдячний. Але тепер у мене своя сім’я.
Свекруха повернулася до дверей. Хода була невпевненою, зломленою.
— Я йду. Більше не прийду.
— Мамо, не треба так драматизувати, — зітхнув Дмитро. — Просто навчися поважати наші кордони.
Двері зачинилися. У квартирі запала тиша. Олена підійшла до чоловіка, міцно обійняла його.
— Ти такий сильний, — прошепотіла вона, притискаючись до його плеча.
Дмитро обійняв дружину. Тягар материнського контролю спав з плечей. Вперше за два роки він міг дихати вільно.
— Вибач, що так довго мовчав, — сказав він. — Боявся образити маму.
— Головне, що зараз ти поруч зі мною.
Вони завершили прибирання в новій атмосфері. Вільній, легкій, наповненій любов’ю. Дмитро розповідав анекдоти, Олена сміялася. Як у перші місяці знайомства.
Валентина Петрівна не дзвонила тиждень. Потім з’явилася з букетом квітів і вибаченнями.
— Я подумала… Може, була занадто суворою, — зізналася вона на порозі.
— Проходь, мамо, — Дмитро обійняв матір. — Тільки пам’ятай — ми доросла сім’я.
Поступово свекруха прийняла невістку. Навчилася поважати межі молодої сім’ї. Дмитро більше не перетворювався на безвольного сина при матері.
Олена розквітла, отримавши підтримку чоловіка. Їхні стосунки стали міцнішими, ніж раніше. У квартирі з’явився новий порядок — не тільки в речах, але і в сімейній ієрархії.
Подружжя ділило домашні справи справедливо. Дмитро готував сніданки, Олена — вечері. Разом мили посуд, сміючись над піною на руках.
Валентина Петрівна тепер приїжджала в гості, а не з перевірками. Приносила пироги.
Сім’я знайшла гармонію, якої так не вистачало раніше. Любов остаточно перемогла материнську тиранію.Спеціально для сайту Stories
