Я завжди мріяла про щасливу та міцну родину. Заміж я вийшла ще вісім років тому і весь цей час виконувала про свою головну роль у сім’ї – підтримувати чоловіка, який заробляє гроші. На моїй шиї був весь побут і я намагалася робити все, щоб його покращити.
У нас двоє дітей, і майже весь час я не працювала, бо займалася ще й дітьми. Ростила та виховувала доньку із сином, готувала, прала, прибирала, займалася побутом. Коли я повернулася на роботу, то зіштовхнулася з тим, що ні чоловік, ні мої діти не цінують те, що я робила для них. Весь тягар побуту так і залишився на моїх плечах.
За вісім років життя мій чоловік навіть жодного разу не прибирав в будинки, не мив посуд. Він вважає, що домашніми турботами має займатися дружина. Допомагати не змусиш, адже він утомлюється на роботі, але ж я теж втомлююся і змушена готувати вечерю, прибирати. Старша донька навіть чашку не помиє після себе, а молодший син на це все дивиться і я боюся, що виросте таким самим.
Останньою краплею стала нещодавня витівка мого чоловіка. Я прийшла після роботи дуже втомлена і просто заснула. Мій коханий прийшов додому та розбудив мене, аби я розігріла йому вечерю. Це було занадто навіть для мене.
Наступного дня був вихідний, тому я залишила дітей на чоловіка та поїхала до батьків. Мені хотілося провчити чоловіка, щоб він хоч день побув на моєму місці, але мій план руйнувався ще з початку. Мої власні батьки підтримували не мене, а мого чоловіка. Вони дуже бояться, що я зруйную свій шлюб, але ж я не наймичка. Я не знаю, як пояснити моєму чоловікові, що я жінка, його кохана жінка, а не служниця для родини.
