Про те, що вона нічого з себе не представляє, Віра дізналася в п’ятницю, проводячи в колі подруг найчудовіший з вечорів за останні кілька місяців.
Вони давно не зустрічалися, що не дивно: у Віри було четверо дітей і чоловік, який пропадав на знімальному майданчику з ранку до ночі, намагаючись забезпечити сім’ї гідне існування.
Не те, що вони всерйоз захопилися вирішенням демографічного питання, просто Віра любила дітей, а чоловік мріяв про спадкоємця. На четвертій доньці вони вирішили зробити паузу – хтозна, може, згодом винайдуть чарівну пігулку, яка дасть їм змогу точно завести хлопчика.
– Тільки не кажи, що ти знову чекаєш на дитину, – сказала Віолетта, коли Віра написала в загальному чаті, що може зустрітися в цю п’ятницю. – Ми коли-небудь погуляємо уже з тобою чи ні?
-Ось у п’ятницю і погуляємо, – пообіцяла Віра. – Ми відучуємо Оленку від грудей, і Павло узяв два вихідних дні, щоб посидіти з нею. Я на вечір втечу, щоб не миготіти перед нею зі своєю молочною фермою, повернуся пізно, коли буде спати. А завтра поведу дівчат у дитячу кімнату, поки Павло вчитиме Оленку їсти з пляшечки.
Вечеря вийшла чудова: вони пішли у своє улюблене місце, де подавали найкращі креветки на грилі і салат із хрусткими баклажанами, додавши до цього кілька пляшок ігристого.
Віолетта прийшла розфуфурена, як зазвичай, томно закочувала очі, розповідаючи про свої успіхи в молекулярній біології. Дивлячись на її обличчя грецької богині, складно було уявити, що статті Віолетти цитують найкращі уми, але це було так: вона єдина з трьох однокурсниць стала справжнім ученим зі світовим ім’ям.
Дарина з’явилася в спортивних штанях і футболці з непристойним принтом, тож навіть Віра поруч із нею почувалася красунею: вона влізла в сукню, відшукала не засохлу туш і навіть губи нафарбувала блиском, узятим у старшої доньки.
Виглядала Дарина немов гопниця з околиці і розмовляла так само, але насправді вона очолювала великий відділ у міжнародній компанії, вирішуючи щодня найскладніші стратегічні завдання.
-Ой, дівчатка, як добре, що ми всі разом зібралися! – протягнула Віолетта, поглядаючи своїми котячими очима на чоловіків за сусіднім столиком. – Тисячу років же не бачилися!
-Так, – підтвердила Дарина. – Сподіваюся, тепер Віра не відмовлятиме нам у п’ятничних посиденьках, прикриваючись молочним годуванням по годинах.
-Не буду, – рішуче заявила Віра.
-Які цікаві екземпляри, – задумливо промовила Віолетта, продовжуючи обеззброювати своїм поглядом чоловіків за сусіднім столиком.
-Заміж тобі треба, – сказала Віра. – Скільки можна стрибати з одних стосунків в інші? Стільки енергії на це витрачаєш!
-Я тебе благаю! Ще не вистачало: вийти заміж, щоб який-небудь самець посадив мене за пелюшки і борщі? Я що, для цього десять років створювала собі ім’я, щоб одного дня стати ніким?
-Правильно, – вторила Дарина. – Мій он тільки й мріє, щоб я звільнилася і прасувала йому сорочки, і Мар’яна туди ж. А я йому така: ти мене за що вибрав, за те, що я успішна і крута, чи за те, що я нічого з себе не представляю?
Подруги не помітили, що з кожним сказаним ними словом очі у Віри наповнюються сльозами. Тільки коли вдосталь пройшовшись по всіх знайомих, які нічого з себе не представляють, вони вирішили отримати згоду Віри, обидві різко замовкли, зрозумівши, що подруга плаче.
-Віро, ну ти чого?
-Виходить, я теж нічого з себе не представляю, – схлипуючи, відповіла вона.
Подруги навперебій почали її переконувати в тому, що дуже навіть уявляє, просто зараз такий період.
-Ти ж була найкращою на курсі, – нагадала Віолетта.
Спочатку Віра не особливо погоджувалася з втішними словами, але через кілька ковтків ігристого в голову полізли незвичні думки: а що, як і справді вона втрачає свій талант і здатна на більше, ніж міняти підгузки і пекти млинці на сніданок?
-Давай ти не підеш сьогодні додому, поїхали до мене, – запропонувала Віолетта. – Обговоримо, з чого почати, у нас є місця в лабораторії, я поговорю, щоб тебе взяли, зможеш працювати з дому.
Пропозиція була привабливою. Віра набрала номер чоловіка і не дуже зв’язним текстом пояснила, щоб сьогодні він її не чекав.
-Добре, – смиренно погодився Павло. – Так навіть краще, Оленка не відчуватиме твого запаху й миттю засне.
-Вибачте, хлопчики, – сказала Віолетта, коли, розрахувавшись, вони піднялися і зібралися йти. – Сьогодні не ваш вечір.
Вони викликали таксі, спочатку завезли Дарину, потім поїхали до Віолетти. Квартира в неї була велика і стильна, але, на погляд Віри, немов би нежитлова.
У холодильнику було порожньо (“Я не готую, – пояснила Віолетта. – Ніколи витрачати на це час, простіше доставку замовити або в їдальні поїсти”), лампи у вітальні мерехтіли холодним світлом, хіба що стіл, завалений книжками й паперами, видавав хоч якусь присутність життя.
Вони збиралися говорити про науку. Але розмова чомусь перейшла на чоловіків. При Дарині Віолетта не показувала, що насправді страждає через відсутність постійного кавалера, а Вірі вирішила поплакатися в жилетку.
-Я не розумію, що в мені не так? Ось останній, наприклад, Іван. Просто в один день перестав мені відповідати! І чат наш видалив! Я його питаю: у чому річ? А він такий: ну, нарешті ти спромоглася поставити мені хоча б одне запитання! Виявляється, я мало цікавилася його життям і мало його підтримувала! А я що, нянька, чи що? Нехай до психолога йде, якщо йому погано!
-Взагалі-то, ти не права, – тихенько сказала Віра. – Усім нам важлива підтримка, особливо чоловікам. Це ми можемо плакати, ніхто нічого не скаже, а чоловіки не плачуть, як відомо. Доводиться тримати в собі. Тому важливо, щоб хтось близький міг вислухати й пожаліти.
-Ой, можна подумати! – образилася Віолетта й замовкла.
-Не ображайся, – сказала Віра. – Якщо тобі не хотілося його підтримати, значить, ти просто його не кохала. Я, знаєш, як через Павла завжди переживаю! Вони ж весь час десь в області працюють, то в дощ, то в сніг, і проблеми ці вічні, він на нервах завжди, ще й замерзлий, голодний.
Але отримає від мене повідомлення, і одразу легше, він сам мені про це говорить. А ще я йому сюрприз із собою кладу: цукерку в кишеню ховаю або записочку. Це справді допомагає.
Віолетта раптово розридалася.
-Та в тому вся й річ, кохаю я його! Я вже й на гордість свою наступила, написала йому, а він не відповідає!
-І що ти йому написала?Віолетта схлипнула, потикала у своєму телефоні й простягнула його Вірі.
“Може досить дутися?” – писала Віолетта.
Віра зітхнула.
-Ну а що б ти написала?
-Можно?
-Давай.
Віра забігала пальцями по буквах.
“Вибач, що раніше була такою черствою. Мені не вистачає тебе і наших розмов. Як у тебе…”
– Ким він працює?
-Лікарем. Кардіологом. Я на прийомі з ним познайомилася, у мене аритмія, ти знаєш.
-А ще що? На що він скаржився? Проблеми там які?
-Сестра в нього, матері нерви тріпає. Але я що, маю йому з сестрою допомагати?
-Повинна, – твердо сказала Віра і продовжила писати:
“Як у тебе на роботі, все гаразд? Як сестра, мама? Хвилююся за тебе”.
Вона показала повідомлення Віолетті, та поморщилася.
-Та не відповість він.
-Перевіримо?
На кнопку “відправити” Віолетта натиснула сама. За кілька секунд загорілися дві зелені галочки – прочитано. Обидві завмерли над телефоном, боячись навіть дихати.
“Ти що там, напідпитку, чи що?” – написав Іван.
Віолетта подивилася на Віру. Та набрала:
“Ні. Просто скучила. І усвідомила, що була не права”.
Наступне повідомлення він писав довше. Віолетта три рази прочитала його розповідь про те, як сестра загриміла в поліцію, і цього разу відповіла сама. Віра занудьгувала, спостерігаючи за тим, як подруга не відриває погляду від телефону й усміхається.
Їй раптом захотілося додому: перецілувати доньок, обійняти чоловіка, погойдати на руках Оленку. Може, ну цю кар’єру? І нехай вона із себе нічого не представляє. Може, її вміння – це млинці та борщі?
-Він хоче приїхати! – округливши очі, вимовила Віолетта.
-Так погоджуйся!
-А ти?
-Я додому поїду.
Віра подивилася на годинник – усі вже лягли спати, розбудить, як потім бути. Віолетта, мабуть, зрозуміла її сумніви і швидко промовила:
-Давай Дарині зателефонуємо? Переночуєш у них, вона тільки рада буде!
Дарина одразу погодилася, і за півгодини Віра була у другої подруги. Та постелила їй у гостьовій кімнаті і сказала, що з неї сніданок.
Віра спала погано, хоча цієї ночі ніхто не будив її криками, проханням зводити на горщик або полежати з нею трохи, бо страшно. Вона перевіряла телефон, чи не напише Павло, але з одинадцятої вечора його не було в мережі.
Встала вона о сьомій і пішла на кухню пекти млинці.
-Млинці на сніданок? – зраділа шестирічна Мар’яна. – Нічого собі, як круто!
-Сядь рівно, – рявкнула на неї Дарина. – І ногу опусти.
Чоловік Дарини від млинців теж не відмовився.
-Ось, Даринко, як має поводитися ідеальна дружина, – промовив він.
-І не мрій! – огризнулася Дар’я. – Віру вже забрали, а інших таких немає.
-А я вчора на підготовці зірочку отримала, – повідомила Мар’яна. – Матусю, хочеш, покажу?
-Я що, зірочок не бачила? Ти краще скажи, чому зв’язку на гімнастиці досі не вивчила? У чаті писали, що Хрипко і Сидоренко тільки не готові до змагань. Ти що, найтупіша?
Віра побачила, як у Мар’яни затремтіла губа, і спробувала перевести тему:
-Підемо, покажеш мені свої зірочки? В Аліси на підготовці теж дають наклейки, тільки котиків і курчат.
-Курчат? – здивувалася Мар’яна.
-Уявляєш? Я теж здивувалася. Ходімо, я вже сто років не була у твоїй кімнаті, покажи, що там у тебе. Мама казала, що тобі купили комп’ютер?
Вона повела Мар’яну, а Дар’я, потім, у машині, коли підвозила її до будинку, раптом тихо сказала:
-Знаєш, ти вмієш набагато більше, ніж ми з Віолеттою, разом узяті.
-Не потрібно мене втішати, – усміхнулася Віра. – Я зрозуміла, що не всім бути великими. Що вже, мабуть, я природжена домогосподарка.
-Ні, – похитала головою Дарина. – Ти вмієш любити, а це багато чого варте.
Віра не знайшлася, що на це сказати. Хіба можна вміти любити? Хіба це не дається всім за замовчуванням?
Не встигла вона відчинити двері, як дівчата обліпили її з усіх боків, почали галасувати навперебій. У квартирі пахло оладками. Оленка на руках у чоловіка із задоволенням пила молоко з пляшечки, але побачивши Віру, голосно розплакалася.
-Ти моє малятко!
Віра пригорнула доньку до грудей і відчула себе найщасливішою.
-Добре відпочила? – запитав Павло.
-Нормально, – відповіла Віра. – Скучила дуже.
-Я теж. Тебе подружки мабуть там не нагодували. Ходімо, я оладок спік.
Вони сиділи на кухні та їли оладки з варенням, яке Віра варила влітку сама. Їй більше не здавалося, що вона нічого з себе не представляє. Але п’ятничні зустрічі вона вирішила повторювати: їм усім потрібно іноді подивитися на себе збоку, щоб зрозуміти головне.Спеціально для сайту Stories
