— У Карини буде дитина, я йду до неї.
Машину й квартиру забираю, — сказав чоловік, чекаючи сліз, але дружина його здивувала…
На свій ювілей Наталія вирішила зробити родині сюрприз. Вона запросила колишнього чоловіка на свято. І натякнула, що не проти, якщо він прийде не сам, а з молодою дружиною.
— Що нам ділити? Мій син спілкується з ним, йому буде приємно, що батько прийде мене привітати, — сказала Наталя подрузі, Варварі.
Варвара не розуміла, навіщо вона так принижується перед колишнім чоловіком, але Наталя лише махнула рукою. Вона вже не злилася на чоловіка і жила собі на втіху.
Три роки тому Петро Кирилович пішов від Наталії, заявивши їй, що не може більше приховувати від неї правду.
— У моєї бухгалтерки, Карини, буде дитина, — заявив він, повернувшись додому під ранок.
— Вітаю. І що? Піде у декрет? Треба шукати нового бухгалтера? — Наталя зобразила здивований вираз обличчя. Вона старанно вдавала, що нічого не відбувається. Можливо, хотіла зберегти сім’ю, а може, не хотіла скандалів.
— Карина ваг.тна від мене. Я батько, — Петро Кирилович закотив очі. Він дивувався, як Наталя у сорок сім років може бути такою наївною.
Невже вона не розуміла, що він уже давно жив на дві сім’ї? Що він приїхав із відрядження засмаглим не тому, що робочі справи привели його до сонячної Одеси, а тому, що цілий тиждень він провів біля моря з коханкою. Як не ховався Петро Кирилович від сонця, але навіть під парасолькою встиг обгоріти!
— Значить, розлучення? — тихо запитала Наталя.
— Виходить, так.
Розлучилися без скандалів, хоча Петро Кирилович відразу сказав:
— Сашко вже дорослий, я його всім забезпечив. А нам з Кариною, молодим батькам, дуже потрібні гроші. Так що вибач, Наталю… але машину і квартиру я забираю. У тебе є своя квартира, висели квартирантів і живи там.
Наталії було дуже прикро від таких слів, але вона була самостійною жінкою і дуже добре заробляла. Оренда квартири була для неї не єдиним доходом, і вона нічого не втратила, повернувшись у будинок, де виросла.
Син якось стримано відреагував на розлучення батьків. Він навіть став на захист батька. Мабуть, спрацювала чоловіча солідарність. Сашко й сам заробляв непогано, від батьків не залежав і вже кілька років був у шлюбі, причому, Наталя припускала, що він зраджував.
Його дружина ставилася до цього філософськи. Для неї було важливо, що Сашко утримує її та їхню дитину, до того ж Олександр встигав гуляти так, що про це ніхто не дізнався. Його уваги та ласки вистачало на всіх. Усі були задоволені.
— Ми, чоловіки, не можемо бути з однією жінкою. Така в нас природа, мамо… тож не сердься на батька.
Наталя знизала плечима і змирилася. Вона зробила ремонт і почала жити так, як не жила в шлюбі.
Робила що хотіла, записалася на фітнес, оновила гардероб, зробила кілька косметологічних процедур і навіть підтягнула груди.
До ювілею її не впізнали подруги.
— Ну ти, Наталю, даєш! Чоловік пішов, а ти не сумуєш, а красуєшся! Тобі ніби тридцять виповнюється, а не п’ятдесят! — і це було сказано з такою заздрістю, що Наталя зрозуміла, що комплімент був сказаний від щирого серця і вона дійсно покращала.
Наталя примружилася, натякаючи, що це ще не всі новини.
— Чоловіка завела, ось почекайте, познайомить нас, — пліткували подруги.
— Все може бути. А що, заздрите? — втрутилася Варвара.
— Ні, просто цікаво. Чого це вона така… квітуча.
І справді, на ювілей Наталя прийшла не одна. Поруч із нею був красень Дмитро.
— Син прийшов із другом, так? — запитав Петро Кирилович, підійшовши до дружини.
— Ні, це мій хлопець.
— А чи не занадто він молодий?
— А тобі що, не все одно? Ти ж не занадто старий для Карини.
Петро Кирилович не встиг відповісти, як Дмитро підійшов до них і обійняв Наталю. На вигляд йому було близько тридцяти. Наталя справді стала гарнішою й помолодшала, різниця у віці була помітна, але не настільки, щоб обурюватися й засуджувати її вибір.
Але Петра Кириловича ця пара так зачепила, що весь ювілей дружини він сидів і злився. І при будь-якій нагоді згадував, скільки років іменинниці, немов бажаючи її зачепити.
Але Наталя не піддавалася на провокації.
— Знаєте, мої дорогі, сьогодні я стала на рік старшою. У мене дорослий син, чудовий онук, власний бізнес і чудовий життєвий досвід. Можу сказати, що ні про що не шкодую. І саме в цьому віці зрозуміла, що життя тільки починається. Ми з Дімою кохаємо одне одного і…
Дмитро забрав мікрофон.
— І хочемо одружитися, — сказав він, а потім дістав із кишені коробочку з обручкою.
Наталія із задоволенням прийняла подарунок і відповіла йому «так».
Гості аплодували, але багато хто почав перешіптуватися. Особливо обурювався Петро Кирилович, щось обговорюючи з дружиною.
Карина за три роки трохи погладшала і вже не була такою красунею, як до заміжжя та пол.гів. Їхня дитина росла дуже розпещеною та неспокійною.
Син не давав «молодим» батькам ні хвилини спокою. Це відбилося на їхньому «обличчі» в прямому сенсі. Петро схуд і став нервовим, та й Карина виглядала як втомлена матуся.
Але Наталії було байдуже.
Вона раділа за себе, передчуваючи щасливе життя. У душі вона не відчувала себе «ювіляркою, якій виповнилося п’ятдесят», вона відчувала себе молодою і квітучою. Так воно, втім, і було.
Коли гості розійшлися, до Наталі підійшов син. Перед цим він довго шепотівся з батьком і був не дуже задоволений маминою заявою.
— Ти не поспішила, мамо?
— Про що ти, Сашко?
— Про весілля. Він же… альфонс! Поглянь на нього! Молодий, гарний…
— Я думала, що ти мене любиш, синку.
— Звичайно, люблю!
— Тоді чому ти не радий, що в мене молодий і гарний чоловік? Я, на твою думку, гідна старого зморшкуватого?
— Ну… ні, — Сашко трохи зніяковів. — Де ти його знайшла?
— На фітнесі. Мій тренер, — хмикнула Наталя. Вона передбачала, що ця розмова відбудеться.
— Ти в своєму розумі? Він тебе обдурить!
— Ну а тобі що до того? Не тобі ж з ним жити.
— Я за тебе хвилююся.
— Сашко, милий… живи своїм життям, а мама доросла, сама вирішить, що їй робити.
Олександр знизав плечима і поїхав. Він сам не розумів, чому розлютився на матір, мабуть, причина була в розмові з батьком. Петро Кирилович занадто накрутив його проти Дмитра.
Подруги теж засуджували Наталю. Деякі навіть перестали з нею спілкуватися. Але Наталії було байдуже. Вона зрозуміла одне: вік — це лише цифри в паспорті. Вона була дорослою і успішною жінкою, яка могла дозволити собі все.
А Дмитро, якщо й був альфонсом, то дуже вправним. Дбайливим, уважним і виконував усі її примхи та бажання. Він непогано заробляв, працюючи тренером, але Наталя не розраховувала на його гроші. У неї був власний дохід, і вони жили, ні в чому не маючи потреби.
Багато подорожували, вечеряли в ресторанах і займалися тим, чим хотіли.
Наталя не вважала це ганебним, але про всяк випадок перед весіллям підписала з чоловіком шлюбний контракт.
Дмитро отримав в дружини досвідчену, красиву та заможну жінку, позбавивши себе необхідності ґарувати та утримувати молоду жінку.
Він не мав наміру заводите дітей чи будувати запаморочливу кар’єру. Його цілком влаштовувало таке життя.
А Наталя отримала молодого, красивого і приємного в спілкуванні Дмитра. Усі були щасливі.
Тільки Петро Кирилович постійно згадував про колишню дружину з неприязню. Не міг змиритися з тим, що й у неї з’явилося право на особисте щастя після розлучення.
А ви засуджуєте Наталю за її вибір чи підтримуєте?
