Я завжди виховувала сина без будь-якого тиску. Підтримувала його в усіх починаннях, намагалася бути поруч і оточувати його турботою. Коли знайомив мене з дівчатами, я з посмішкою приймала їх, бо поважала його.
Хоча, зізнаюся, далеко не завжди мені подобалися його пасії. Так само сталося і з дівчиною, з якою він захотів одружитися. Було в ній щось відштовхуюче, те, чого я не розуміла.
Але жодного разу я не лаялася з дівчиною сина, жодного разу їй кривого слова не сказала. Ми спілкувалися не дуже часто, завжди трималися одне від одного на відстані. Напевно, у цьому й була моя помилка.
Коли син одружився і переїхав з нею на орендовану квартиру, наш зв’язок розірвався. Син став дедалі рідше приходити в гості і практично не дзвонив. Ініціатором завжди була я.
Але, коли невістка завагітніла, в мене з’явилася надія, що все зміниться і ми станемо ближчими. Я давно мріяла про онуків і була готова, щоб стати бабусею. Останні кілька років офіційно я не працюю.
Але займаюся в’язанням на замовлення. Люди з радістю купують речі, створені моїми руками. Це і светри, і покривала, і шкарпетки. Пам’ятаю, як подарувала молодим красивий комплект декоративних подушок у їх квартиру.
Мені здавалося, що їм вони сподобалися, але на ділі все виявилося трохи інакше. Коли з’явилася моя онука, я допомагала невістці всім, чим могла. Найчастіше це, звісно, були гроші.
Якось раз вона заїкнулася про те, що хоче зробити для малятка фотосесію. І я тут же вирішила, що зв’яжу для онуки ошатне платтячко і шапочку. Купила найкращі нитки, розрахувала все за часом, щоб встигнути.
Колір обрала помаранчевий, тому що моя внученька – руденька. Справжнє сонечко! Зв’язавши малятку її яскраве вбрання, я на радощах прийшла до рідних без попередження, а невістка влаштувала істерику просто на порозі.
Мовляв, чому це я вирішила, що можу приходити тоді, коли мені заманеться. Я оторопіла, бо не очікувала такої грубості у свій бік. Почала пояснювати, що принесла онучці подарунок.
Дістаючи зі своєї сумки дбайливо складену в коробку сукню і шапочку, я була впевнена, що невістка розтане від розчулення і пробачить мене, але все було з точністю до навпаки.
Вона з огидою глянула на мій подарунок і запитала, чи у своєму я розумі, щоб таке ганчір’я дарувати онуці. У мене слів не було. Я не розуміла, що зробила не так і чому дружина мого сина так реагує.
За її словами, краще б я гроші дала на фотосесію. Мені все стало зрозуміло. Рідним від мене потрібні тільки гроші. Хоча ще зовсім недавно невістка говорила, що вони ні в чому не мають потреби!
Найбільше мене зачепило навіть не це, а те, що мій син цілком і повністю підтримує дружину. Каже, що мої ганчірки нікому не потрібні. Мовляв, це хобі і не більше того. Я дуже ображена на нього. Як тепер спілкуватися з ними?
