Ми спілкуємося, як це й належить у нормальних сім’ях, але особисто я чудово розумію, що моя невістка по-справжньому не кохає мого сина….

Часто чую від знайомих фразу про те, що я, напевно, найкраща мати у світі. Не подумайте, це не акт самозамилування, просто багато хто з мого оточення знає, в яких умовах я виховувала власну дитину і що нам обом при цьому довелося пережити. Зараз, коли він виріс, начебто все нормально.

Є дах над головою, фінансово ми забезпечені. Якби не один “нюанс”, який, схоже, не влаштовує одну тільки мене. Так от, раніше, коли син був ще зовсім дитиною, його батько був главою сім’ї. 20 років тому, коли не було соцмереж, психологів і всього іншого, шлюб був справою непублічною.

І те, що він приховував, могли знати лише кілька спільних родичів і в кращому разі найближча подруга. Не знаю, добре це чи ні, але тоді все було по-іншому. Я була типовою домогосподаркою, а чоловік приносив гроші додому, на які наша сім’я і жила.

На додачу він ще й пив і іноді піднімав на нас із сином руку. На той час таке життя ні в кого не викликало особливого здивування. Усі на нервах, у пошуку зайвої копійки. Стрес, нервозність, невпевненість у завтрашньому дні. Я не пропрацювала, тому й не уявляла, що могло бути якось інакше.

Поки мій благовірний не впав якось раз на порозі, почервонівши і схопившись за серце. Лікарі не змогли врятувати його від нападу. Просто не встигли приїхати. І ще молодий і повний сил чоловік пішов, прирікаючи нашу сім’ю на дуже хитке у фінансовому плані існування.

Для мене минулої це був справжнісінький шок, тому що я навіть не знала, де в будинку зберігалися гроші. Довелося бігати по родичах, позичати з кожного по нитці на гідні проводи чоловіка. Так я стала вдовою, матір’ю-одиначкою без гроша в кишені.

Гроші, звісно, знайшлися через кілька днів пошуку, але не сказати, щоб я була цьому дуже рада. Їх було не так багато, а витрати зростали з кожним днем. Тоді моя сестра запропонувала мені взяти кредит, скласти з частиною знайдених мною грошей і вкласти їх у справу: стати агентами з нерухомості.

Так я і вчинила, вивчивши згодом професію з нуля. Пройшовши всі підводні камені і врешті-решт ставши більш-менш успішною людиною в цій не такій вже й легкій професії. Такою залишаюся й донині. Мої стосунки із сином розвивалися досить непросто.

Хлопчик, який ріс без батька, ясна річ, приречений стикатися з різного роду непорозуміннями і труднощами. Я забороняла йому багато речей, про які зараз шкодую. Він кілька разів ішов із дому, тричі я забирала його з поліції. І тим не менше він виріс нормальною людиною, вивчився, дуже ним пишаюся.

Син тепер сам у силах подбати про себе і свою сім’ю, якби не один момент. Зараз він живе з жінкою, у якої є дитина від першого шлюбу. Теж син, віком трьох років. Вони не робили пишного весілля, просто по-тихому розписалися, щоб не витрачати зайвих коштів на непотрібну нікому вечірку.

Ми спілкуємося, як це й належить у нормальних сім’ях, але особисто я чудово розумію, що моя невістка по-справжньому не кохає мого сина. Адже я була на її місці і добре знаю, що, крім своєї дитини, вона не бачить нікого. Я знаю, що син для неї не більше ніж чоловік.

Він – спосіб отримання фінансової вигоди для їхнього з сином нормального існування. Як би так сказати м’якше: я не засуджую і засуджую одночасно. Тому що якщо в мого сина є почуття, то ніхто в цілому світі не зможе переконати його в зворотному.

Але з якого дива він має оплачувати всі борги своєї молодої дружини, працювати заради їхнього з сином благополуччя? Адже вона сидить удома і няньчиться з дитиною. Іноді щось приготує або випере, але лише іноді. І найчастіше саме мій син після роботи має займатися домашніми справами.

Ба більше, від мене теж вимагають ставитися до сина невістки як до рідного онука. Приходити в гості обов’язково з подарунками, видавлювати з себе щось схоже на радість, коли він виходить у новому дорогому одязі, купленому на гроші мого сина, а мені це все не близько.

Для мене це чужа дитина. Так, він зовсім ще маленький. Так, милий. Але моя справжня дитина стоїть переді мною, і я точно впевнена, що за півгодини до мого приходу саме він перемив весь посуд. Тому що я сама навчила його розстеляти рушник і вже на нього виставляти сушитися тарілки.

Я знаю, дехто може назвати мене просто сварливою бабкою, яка не розуміє, що не буває чужих дітей. І батько не той, хто зачав, а той, хто виховав, але тепер-то я сприймаю всі ці правила і приказки як доросла людина. І здогадуюся, хто їх придумує – жінки, яким потрібна вигода від чоловіка.

Тому що, крім приказок і себе, їм більше нічого цьому самому чоловікові запропонувати. Я, принаймні, бачу це саме так. Я сумую за минулими днями. Було важко, не приховую. Місцями навіть нестерпно, але не у всіх же чоловіки мали проблеми з випивкою. Були ж і нормальні працьовиті.

Сьогодні всі вдають із себе казна-що. Усі фальшиві, живуть на два життя. Колись ми робили фотографії на плівку і на них було видно справжні обличчя. Зараз кожна жінка може зробити купу фото, виставити їх, і на кожній буде лише штучна посмішка і нічого більше. Хіба не гидко від цього?

You cannot copy content of this page