Невдовзі після розвалу СРСР розвалилася і наша сім’я. Батько чомусь вирішив, що без дружини і доньок йому буде краще, тож зібрав речі і пішов. Мамі довелося тягнути двох дітей на собі.
А потім почалися проблеми на роботі, вона потрапила під скорочення, і все стало зовсім погано. Як я зараз розумію, допомагати нам тоді було нікому. Батько час від часу з’являвся в нашому житті, але допомогти нічим не міг.
А може, і не особливо хотів напружуватися заради нас. Інші родичі жили далеко, та й проблеми у них напевно були свої, не до нас. Мама примудрялася справлятися, але в якийсь момент усі запаси вичерпалися.
День за днем ми з сестрою виявляли на столі тільки якісь несмачні коржі. Крім борошна і солі нічого не залишилося. Заощаджень не було, зарплату мамі на новій роботі затримували. А ми хотіли їсти…
Ми з сестрою були малі, погано розуміли, що відбувається, але один день нам запам’ятався добре. Уранці мати дістала свою скриньку, яку отримала на весілля від бабусі. Там були і сережки, і каблучки, і намисто.
Якийсь час вона мовчки розглядала всі ці багатства. А потім зібрала все, одягнулася і пішла. Повернулася мама вже з продуктами. Нашвидкуруч зварила нам якийсь супчик.
І поки ми з сестрою весело тарабанили ложками, мама почала пекти пиріжки з капустою. Ми не збожеволіли від передчуття. Заглядали з усіх боків і жадібно ловили запах. Нам із сестрою мама дала тільки по одному пиріжку.
Все інше мама дбайливо загорнула, одягнулася і кудись забрала. Пізніше ми дізналися, що вона ходила на найближчий ринок. Продавала пиріжки і торгашам, і покупцям. А на виручені гроші діставала продукти для нас.
І, звісно ж, знову пекла пиріжки і знову несла їх на ринок. Мамині пиріжки були дуже смачними, тож незабаром її стали впізнавати, охоче купували її продукцію. Вона звільнилася з роботи, де нічого не платили.
Вона майже щодня носила пиріжки на ринок. Я й зараз пам’ятаю цю картину. Як мама поспішає з тацею гарячих пиріжків, а я і сестра з голодними очима проводжаємо її до порога.
Щоразу вона давала нам по одному пиріжку, іноді навіть по два, але ми все одно хотіли ще. Але не вередували, розуміли, що так потрібно. І знали, що мама обов’язково скоро повернеться з продуктами. І приготує смачний обід
