Минає час, і знову починаються поради та рекомендації влаштуватися на хороше місце, не ганьбити батьків перед сусідами…

Колись я була нещасною замученою дівчиною, яка боїться звільнення, страждає від тиранії батьків і “не помічає” флірту подруг з її хлопцем. У мене не було свого житла і не було жодних ідей, як його можна чесно купити.

Я намагалася бути “як усі”, нікого не образити, не висовуватися і ні за що не відповідати. Тоді я була юною і дурною. Усе змінилося, коли життя звело мене з чоловіком, який пояснив мені суть всіх процесів.

У його словах не було нічого нового, все це є в різних мотивуваційних статтях і книгах із саморозвитку. Але прочитати і знати – це нічого не означає, потрібно усвідомити і щось робити.

Для початку я зрозуміла, що саме потрібно мені для щастя. Конкретно мені, а не моїм батькам, начальнику, подругам чи хлопцю. Усвідомлювати, що з більшістю оточуючих вас людей, триста разів рідних і перевірених, вам не по дорозі, дуже складно.

Та й людям цим це теж нелегко прийняти, особливо якщо вони звикли, що ви їм ні в чому не відмовляєте і робите так, як їм зручніше і краще вам самим. Зараз я працюю з дому, у мене свій маленький інтернет-магазин специфічних дитячих товарів.

Мені дуже подобається цей бізнес, мене влаштовує, що він маленький, що я не працюю цілодобово і майже не залежу від забаганок постачальників і клієнтів.

Я змогла самостійно купити квартиру із чудовим краєвидом із вікна та потрібною мені інфраструктурою, взявши суму, якої бракує, в кредит і вже його самостійно виплативши.

Крім того, у мене є час зрідка подорожувати і займатися тим, що мені дійсно подобається. Але ось чого я дійсно ніяк не розумію, то це постійних спроб оточуючих зробити мене такою, “як усі”.

Щоб робота в офісі, діти в садочку, випрасувані сорочки чоловіка і машина в кредиті. Коли ми починали детально аналізувати з тими, хто радить, різницю між моїм і їхнім життям, виявлялося, що вони від своєї “нормальної правильності” не відчувають ніякого щастя.

Що в них банально немає часу почитати улюблену книжку, сходити з дитиною в зоопарк або провести кілька годин за комп’ютером, бездумно винищуючи кровожерливих монстрів.

Усі ці дрібні радощі життя для них – недозволена розкіш. Нібито погоджуються, що і мій стиль життя має право бути. Минає час, і знову починаються поради та рекомендації влаштуватися на хороше місце, не ганьбити батьків перед сусідами і зареєструватися на сайті для молодих мам.

Навіщо люди лізуть з порадами в чуже життя, якщо не здатні розібратися у власному? Їм так важко бачити, що є несхожі на них люди? Чи є інші причини, які мені не видно і поки що незрозумілі?

You cannot copy content of this page