Після інституту мій син переїхав жити в інше місто. Уся справа в хорошій оплаті, та й квартиру він там знайшов досить швидко: недалеко від офісу, майже центр. Загалом, хороший старт для дорослого життя. Я була дуже рада, адже яка мама не буде рада тому, що в її сина все складається добре?
Зізнатися, він навіть пересилав мені якісь кошти, щоб я могла менше працювати і більше відпочивати. Я, звісно, намагалася не витрачати ці гроші, відкладаючи їх для якихось майбутніх потреб, але все ж таки мені було це теж дуже приємно. Син у школі та інституті не виділявся фізичними особливостями.
Спортсменом його не назвеш, але він цікавився навчанням, багато спілкувався з однолітками, любив жартувати. Тож і дівчата в його компанії теж були. Зараз дедалі більше матерів говорять про те, що їхні сини сидять цілодобово вдома і грають у відеоігри, але мій син таким не був.
Коли він переїхав, я розуміла, що незабаром, можливо, він захоче створити сім’ю з якоюсь дівчиною, і морально була до цього готова. Та що там, я була дуже не проти цього. Він хлопець розумний, знайде собі гідну пару. Так думала я. Тому, коли я дізналася, що в нього є стосунки, була дуже рада.
Але зовсім недовго. Якось раз вони приїхали разом до мене, познайомитися чи щось таке. Бо минуло досить мало часу, і я, зізнатися, не знала, що й думати. Ну, накрила стіл, причепурилася, квартиру привела до ладу. І ось прийшли гості дорогі. Син схуд кілограмів на 10.
Так, раніше його можна було назвати злегка пухким, але тепер це був худорлявий молодий чоловік із проваленими щоками і вилицями, що виступають. Одяг на ньому пом’ятий, а сорочку я сама йому купувала, ще коли він був студентом, а ось його обраниця – це інша річ.
Ця дівчина мала зовсім інший вигляд. Не хочу нікого образити, але, якщо ти не влазиш у блузку і з-під неї видно зайві кілограми, будь ласка, одягнися пристойніше. Знову ж штани в облипку. Це навіть уже не модно, навіщо ти підкреслюєш те, що і так складно приховати?
Тонна косметики і чомусь брудне волосся. Вже не знаю, може, голова в неї спітніла дорогою, але я б із таким волоссям із дому не вийшла. Поводилася вона теж, так би мовити, не соромлячись. Постійно перебивала за столом, не зважала ні на чию думку. Як із такою можна взагалі будувати стосунки?
Але налякало мене не це. На шиї в сина я помітила щось типу кулона, з якого стирчало щось на кшталт ворсу. Коли я хотіла поправити синові цю саморобку, ця дівчина підстрибнула до мене і почала сама застібати йому воріт сорочки. Після мого запитання він зізнався, що це знак їхнього кохання.
В середині кулона, власне, знаходиться невелике пасмо волосся його нової супутниці. Ось його-то я і прийняла за ворс або щось подібне. Пам’ятаю, мене тоді як струмом вдарило. Навіщо молодим людям займатися подібними дурницями? Я відвела сина в іншу кімнату начебто в мене зламане вікно.
Дурниця, несуттєва зовсім. Ми побули там три хвилини, а потім, коли прийшли, побачили його обраницю із заплющеними очима, яка щось бубонить собі під ніс. Ось тоді я жахнулася вдруге. Хоча, за її словами, вона “просто наспівувала улюблену пісню”.
Бачте, забула вдома плеєр, а без музики довго перебувати не звикла. Потім вони побули ще трохи та вирушили назад. Не хочеться говорити, але ні квітів, ні торта син із собою не привіз, але раніше така поведінка була для нього само собою зрозумілою. Мені не ті квіти так важливі.
Мені син важливий. Минуло вже три місяці, і більше син до мене не приїжджав відтоді. Каже, часу немає, багато роботи. З тою дівкою вони живуть разом, і все в них “чудово”. За його словами, зрозуміло. Вона, зі свого боку, на роботу ходить тричі на тиждень, за скороченим днем.
Але проте поговорити зі мною в неї немає часу. Начебто я зможу випитати в неї щось. Я розумію, що будь-яка мама хоче своїй дитині найкращого. Історій про поганих невісток і хороших свекрух купа, але тут справа в іншому. Вони просто як пара мають комічний вигляд.
Хоч для мене особисто швидше трагічно. Я в житті не повірю, що товариський, розумний і симпатичний хлопець міг без чужої допомоги зробити такий вибір. І так, я справді вважаю, що вона його приворожила. Це ж тільки звучить так нешкідливо, коли ситуація стосується когось іншого.
А в моєму випадку – я нажахана. Тільки знайомих обізнаних людей у мене немає. До сина я не зможу приїхати, та він мене й слухати не стане. Що робити? Щодня я думаю про те, куди це все може привести, і мені стає погано. Майбутнє моєї дитини в небезпеці, а все, що я можу, – це ревіти….
