В моєму житті було багато всього, але така історія трапилася вперше. Я з мамою жили досить бідно. Нині я згадує своє дитинство з гіркотою, проте водночас визнаю, що в нас були й хороші роки.
Часом грошей ставало трішки більше, і тоді життя показувало свої найкращі сторони. На жаль, так бувало дуже рідко. Здебільшого я та мама ледве зводили кінці з кінцями.
Вона постійно намагалася допомогти іншим, і часом це сильно дратувало мене. Мама постійно годувала бродячих собак і намагалася дати хоча б щось кожному бідняку дорогою додому. Я щиро дивувалася.
Навіщо віддавати останнє чужим людям, якщо їм самим нічого їсти? Коли я спитала про це матір, то вона відповіла, що колись я зрозумію, що іншим потрібно завжди віддавати більше.
При цьому не треба чекати подяки, а просто намагатися зробити цей світ добрішим і кращим. Моя мама так і робила завжди. Одного разу вона перевершила саму себе і зробила щось справді благородне.
У двері орендованої квартири постукали. Коли мама відчинила, то ми побачили на порозі кволу бабусю. Та тремтячою рукою натискала на дверний дзвінок. Коли ж двері відкрилася, то почала питати про свого сина.
Ми похитали головами одночасно. Виявилося, у цій квартирі колись жив син цієї бабусі. От тільки ми ніяк не могли пояснити бідній старенькій, що він тут більше не живе. Жінка плакала і відмовлялася вірити цьому.
Раптом вона завмерла і розридалася з потроєною силою. Моя швидко завела бабусю в маленьку квартирку. Вона посадила жінку, яка плакала, на кухні і почала готувати чай із бутербродами.
Старенька трохи заспокоїлася, хоча все одно відмовлялася вірити в те, що її сина тут більше немає. Мама зрозуміла, що бабусі нікуди йти, а надворі вже майже ніч. Вона постелила тій у своєму ліжку, а сама лягла на підлозі в кухні.
Я була засмучена, бо збиралася подивитися мультики, а тут якась старенька спить у кімнаті. Мама тоді мені суворо наказала не скиглити, адже в такій ситуації міг опинитися хтось з нас. Я тоді замовкла.
Я допила свій чай і задумалася про долю бабусі. Найімовірніше, тій уже складно було згадати багато речей. Наприклад, те, що її син давно не жив тут. І, напевно, вона не могла згадати, де живе сама.
Можливо, вранці їй стане легше і вона зможе пригадати хоча б щось. Так і сталося. На ранок бабуся довго вибачалася, адже зрозуміла свою помилку. Також вона довго дякувала нам за тимчасовий притулок.
Бабуся розповіла, що її син пішов із життя ще рік тому. Вона так і не встигла допомогти йому. І ось тепер, коли пам’ять її починає підводити, вона шукає його в надії допомогти.
Уже кілька разів її приводили додому, адже вона бродила вулицями і кликала сина. Перед тим, як піти, бабуся поклала на стіл кухні конверт і сказала, що це вона хотіла б віддати синові.
Той потрапив у дуже нехорошу компанію, і вона не встигла захистити його. Вона вічно шкодуватиме про це. І, можливо, таким чином хоча б трохи спокутує свою провину.
Ми не зрозуміли, про що говорить бабуся, але, коли заглянули в конверт, то все трохи прояснилося. Там лежали гроші. Дуже багато грошей. Схоже, старенька збирала їх, щоб віддати синові.
Ми хотіли наздогнати бабусю і повернути їй конверт, але тієї вже й сліду не було. Ніби й не було тут нікого. Частину грошей мама роздала бідним, а іншу частину ми витратили на своє життя. Ці гроші допомогли стати на ноги і вибратися з бідності.
