– Оленько, познайомся, це тітка Марина, – Михайло підвів п’ятирічну доньку до незнайомої жінки, яка по-хазяйськи розташувалася в кріслі в них удома. – Вона тепер житиме з нами.
– Ну, привіт, Олю! – жінка посміхнулася.
– Вітаю, – дівчинка здивовано переводила погляд з батька на незнайомку і назад. – Ви будете моєю новою мамою?
– Ну, можна й так сказати, – тітка Марина кивнула.
З Михайлом Марина познайомилася півроку тому. Прийшовши в новий колектив, вона зуміла привернути до себе увагу цього молодого чоловіка з красивими, але сумними очима. Колеги по секрету розповіли їй, що він втратив дружину рік тому і залишився один із маленькою донькою.
Марина не квапила події, м’яко і ненав’язливо підштовхуючи Михайла до шлюбу. Своїх дітей заводити вона не планувала, тому такий варіант сімейного життя її цілком влаштовував: і фігура не зіпсується, і дитина вже готова є.
– Михайло, дівчинці потрібна жіноча рука. Ну як ти будеш обговорювати з нею її дівчачі справи в майбутньому? І з ким вона ділитиметься своїми секретами? Я дуже люблю дітей і спробую стати для неї хорошою мачухою, а можливо, коли-небудь заміню їй маму.
Михайло і сам розумів, що нелегко буде одному: на роботі іноді доводилося затримуватися. Крім того, його могли викликати попрацювати у вихідний, і тоді бідному батькові доводилося кудись терміново прилаштовувати доньку. Часом виручала сусідка, а іноді він брав Оленку із собою, але начальство не схвалювало, і Михайло не зловживав.
Марина йому подобалася. Спокійна, розважлива, вона якось відразу привернула до себе. Рано втративши дружину, він не збирався давати обітницю безшлюбності, і вже за півроку знайомства він запропонував Марині переїхати до нього, офіційно оформивши стосунки.
Оленька ще пам’ятала маму, тому насторожено поставилася до нової жінки в будинку.
Марина була стриманою щодо падчерки за відсутності Михайла, але в його присутності могла обійняти її, погладити по голові.
Одного разу, коли Михайла знову викликали у вихідний на роботу, дівчинка залишилася удвох із мачухою.
– Ти вже велика, – сидячи на дивані, заявила Марина, – мусиш знати, що тільки завдяки мені тебе не віддали в дитячий будинок. Знаєш, що це таке?
Оленька похитала головою. Вона не дуже розуміла, що таке – віддати в дитячий будинок, але відчула, що це щось погане.
– Дитячий будинок, це місце, куди здають непотрібних дітей, які залишилися без батьків. Або тих, на кого в батьків немає ні сил, ні часу. – Лякала Марина.
– Твій тато не зміг би самотужки правильно тебе виховати, і мені довелося прийти йому на допомогу. Інакше з тебе виросло б незрозуміло що. Не забувай цього ніколи.
І Оля завжди про це пам’ятала, намагаючись не засмучувати батька і мачуху.
– Татку, мене не віддадуть у дитячий будинок? – тихо запитала Оля в батька, коли той прийшов поцілувати її перед сном, пізно повернувшись із роботи.
– Ні, люба! Ніхто тебе в нас не забере! Адже в тебе є я і тітка Марина, – Михайло здивувався такому питанню. Він хотів запитати в доньки, звідки такі думки, але в кімнату заглянула нова дружина.
– Михайле, Оленьці час спати. Вимикай світло. На добраніч, Олю, – усміхаючись, сказала вона падчерці. Михайло відразу забув про дивне запитання дівчинки, а та більше ніколи його не ставила.
Оля підростала, а Марина ніколи не забувала нагадати про те, що тільки завдяки їй, дівчинка живе зі своїм батьком і з нею, а не в якомусь притулку. Але вона ніколи не робила цього при Михайлові.
– Ну навіщо тобі новий телефон? – вимовляла вона юній Олі, залишившись із нею наодинці, коли та заїкнулася батькові, що її телефон уже застарів. – У дитбудинку в тебе й такого б не було. Умій цінувати те, що маєш. Тим паче, зараз нам насамперед потрібно купити люстру в спальню.
– Добре, тітко Марино, – сумно погоджувалася Оля, – я почекаю.
І вона чекала.
Марина вміла маніпулювати Олею, щоразу нагадуючи тій про свою доброту.
– Ти вже достатньо доросла, щоб робити все прибирання по дому! – Ставила вона перед першокласницею відро з ганчіркою. – Ми з твоїм батьком працюємо, щоб ти ні в чому не потребувала. І ти навіть не уявляєш, яку брудну роботу ти виконувала б у дитячому будинку, якби не я.
– Час тобі навчитися готувати, – іншим разом Марина поклала перед носом десятирічної Олі книжку рецептів. – У дитбудинку тебе такого б не навчили. Пам’ятай про це. У житті тобі це дуже знадобиться, ти мене ще згадаєш!
І Оля мила, прибирала, готувала.
Ольга ніколи не казала батькові, що це вона так добре робить прибирання, так чудово навчилася готувати, коли той нахвалював дружину. А Марина приймала похвалу і показувала Олі великий палець, доки не бачив Михайло, ніби кажучи: “Ось бачиш, наш татко задоволений і щасливий, і неважливо, хто для цього постарався!”
І Оля була згодна. Вона дуже любила батька.
В один із днів народження, Оля дуже хотіла запросити друзів. Батько з радістю підтримав цю ідею доньки, але сказав, що прийде пізно, тому Олі потрібно попросити Марину, щоб та допомогла накрити на стіл.
– Ти що, вирішила влаштувати тут безлад? Знаю я таких друзів! Усе з’їдять, насмітять, загадять усю квартиру, кричати будуть, а в мене мігрень, – обурилася мачуха.
– Я не наймалася в кухарки для якихось дітлахів. Ти сама ще в житті нічого не добилася, а запити такі, ніби пуп землі! Якби не я, відзначала б зараз свій день народження в дитбудинку.
Сльози навернулися на очах у Олі. Вона завжди знала, що мачуха не особливо її шанує, але такі прямі нагадування про те, що вона лише “тягар”, були особливо болючими. Оля спробувала зібратися з думками і відповіла:
– Я… Я обіцяю, що все приберу сама, і друзі не будуть шуміти…
Марина різко перервала її:
– Досить скиглити! Ніяких гостей! Ти маєш бути вдячна за те, що в тебе є дах над головою і їжа на столі. А вже якщо хочеш свято, влаштуй його сама, без моєї допомоги і в іншому місці!
Але настрій було зіпсовано, і Оля проплакала весь вечір. Коли батько повернувся з роботи, донька вже спала.
– Як усе пройшло? – запитав він у дружини, не підозрюючи, що свята в доньки не було.
– Як завжди, чудово! – усміхнулася та. Михайлу навіть на думку не спало засумніватися, а наступного дня він уже забув про цю розмову.
Роки йшли, Оля закінчила інститут і влаштувалася на хорошу, високооплачувану роботу. Михайло піднімався кар’єрними сходами і все рідше бував удома. Марина ж, навпаки, перейшла на онлайн і сиділа вдома цілими днями, іноді писала статейки в різні пабліки.
Повертаючись із роботи, Оля частенько заставала мачуху за переглядом серіалів. Удома було не прибрано, вечеря не приготована.
– Тітонько Марино, ви що, цілий день просиділи біля комп’ютера? – здивування і легке обурення чулося в голосі падчерки. – Скоро тато прийде, а у вас не готово нічого і вдома безлад.
– Дитинко, якщо ти не помітила – я тут працюю! – немов дурній дитині, мачуха пояснювала Олі прості “істини”, зачиняючи вікно з серіалом і відкриваючи який-небудь недописаний текст.
– І взагалі, я тебе виростила, вигодувала. Тепер твоя черга. Ти молода, енергії в тобі – хоч електрику генеруй, на освітлення стадіону вистачить. От і займися прибиранням і готуванням. Ти ж не хочеш, щоб батько після роботи голодним спати ліг з твоєї милості?!
– Добре, я приготую вечерю. Але ви хоч пилосос у руки візьміть, – не здавалася Оля. – Я фізично не встигну все зробити…
– Якби ти не сперечалася зараз зі мною, вже давно б закінчила з пилососом і шаруділа на кухні, – Марина обірвала на півслові падчерку. – Потрібно бути спритнішою, а не вправлятися в красномовстві.
Зрештою, до приходу Михайла будинок блищав, а вечеря була готова. Оля, виснажена домашніми справами після своєї основної роботи, лежала в себе в кімнаті, а Марина зустрічала чоловіка в гарному халатику отримуючи свою порцію похвал.
Так тривало досить довго. Михайло жив у цілковитій упевненості, що “його дівчатка” чудово ладнають і в них щаслива та ідеальна сім’я.
Одного разу Оля прийшла додому радісна. Принесла торт,ігристе, різні фрукти, і поки викладала все це в кухні на стіл, не помітила, як за нею з легким подивом спостерігає мачуха.Спеціально для сайту Stories
– З якого приводу гулянка? – Марина увійшла на кухню, вхопила яблуко і, обтерши його об піжаму, в якій ходила досі, відкусила.
– Тітонько Марино, налякали, – здригнулася Оля. – Я підвищення отримала! Ось, хотіла ввечері відзначити. Почекаємо тата і разом відсвяткуємо.
– Підвищення? Це ж чудово! Яка ти молодець! Напевно, і зарплата в тебе тепер буде більшою? – зраділа мачуха.
– Думаю, що так! – Оля зачервоніла від похвали, яку так рідко чула від мачухи.
– Нарешті ми з твоїм батьком зможемо з’їздити на море. Давно мріяла, – Марина потерла руки в передчутті.
– А до чого тут моя зарплата і море? – не зрозуміла Ольга.
– Як це? А ти не забула, скільки в тебе вкладено сил, нервів і грошей? Пора б тобі почати віддавати борги, – як ні в чому не бувало заявила мачуха. – Ти живеш тут, на всьому готовому, здобула гарну освіту з нашою допомогою. Жила б ти в дитбудинку, ти б і десятої частини не побачила всього того, що мала все своє життя.
– Тітонько Марино, може, досить уже? Ви нічого не забули? Мені вже не п’ять років! Весь цей час, що ви живете з нами, я почувалася зобов’язаною вам, а з якого дива? Я точно знаю, що тато ніколи не віддав би мене в дитячий будинок!
Це маленькою мені ви могли вішати локшину на вуха. Не особливо-то ви й намагалися стати мені матір’ю. Я у вас більше на домробітницю схожа була. Скажіть спасибі, що тато нічого не знав і навіть не здогадувався, як я замість вас підтримувала сімейний затишок. І я не збираюся спонсорувати ваші забаганки. Ви самі ще працездатні. Звісно, якщо потрібно буде допомогти коли-небудь, я допоможу. Але не більше.
– Що за шум? – Ольга і Марина не помітили, як повернувся Михайло і почув останні слова доньки.
– Тату, привіт! Ти сьогодні рано, – змінила тему Оля. Їй не хотілося засмучувати батька і налаштовувати його проти мачухи. – Я тітці Марині похвалилася, що отримала підвищення. Ось, хотіла відсвяткувати з вами. І ще: тату, я переїжджаю. Я взяла іпотеку і купую квартиру поруч з офісом, і тепер тітка Марина буде тут повноправною господинею.
Оля пильно подивилася на розгублену мачуху і мимоволі посміхнулася, адже тепер тій доведеться самій усе робити по дому, а вона вже так розслабилася, що майже забула, як це робиться.Спеціально для сайту Stories
– Донечко. Ну навіщо ж переїжджати? Залишайся! – батько був здивований. – Хіба нам погано живеться тут утрьох?
– Нам чудово жилося! Дякую за все, що ви зробили для мене. Я завжди пам’ятатиму слова тітки Марини про те, куди я могла б потрапити, якби не вона. Але я вже велика дівчинка і можу сама про себе подбати, а тітка Марина нехай тепер дбає тільки про тебе, адже в неї це так добре завжди виходило, – здавалося, що Ольга говорила щиро і батько ледве не розплакався, не помітивши сарказму в голосі доньки.
Лише мачуха розуміла, що стоїть за цим спокоєм і посмішкою. А ще вона розуміла, що закінчилося легке й безтурботне життя. Ольга більше не піддаватиметься маніпулюванню, а отже, потрібно шукати нові методи впливу на дівчину. Але це вже зовсім інша історія.
