Зустрічаюся з чоловіком, від порядно старший за мене, досить забезпечений, має свій бізнес і багато подорожує.
Враховуючи те, що своя справа потребує вкладень, і не тільки фінансових, я прекрасно розумію його ступінь зайнятості.
Та є одне величезне але – я для нього просто красива іграшка. Ні, він не одружений, як ви могли подумати, не має іншої жінки, дітей чи чогось такого.
Він просто не хоче стосунків, категорично. Парадокс, але те, що відбувається між нами він називає стосунками, я це навіть не знаю як описати.
Нам зручно, добре і приємно знаходитися разом, але з тим, я не відчуваю себе потрібною. Я маю вищу освіту, можу влаштуватися на гарну роботу, але замість цього, я живу життя, яке схоже на життя ляльки в серванті. Яку дістають на свята, міняють одежинку, ідоні струшують пил, та ставлять назад, в режим очікування.
Коли я розповіла йому про свої почуття, то єдине що він сказав – тобі що, скучно, тоді займися чимось.
Але всім, чим можна було я вже зайнялася. Я ходжу в спортзал, салон, на йогу, уроки водіння та англійської, ходжу на курси, в басейн. Дехто з подруг каже що я бішуся від того, що не маю проблем в житті.
А єдина моя проблема в тому, що я хочу бути просто щасливою людиною, я не хочу щоб мене як ляльку перевдягали, показували друзям і знову в сервант.
Розповіла це ж саме мамі, а вона просто поглузувала з мене. Роман каже, яке одруження, що тобі бракує, я ж тебе не покину, не прошу дітей мені народжувати та борщі варити, просто будь поруч, нерухомість в тебе є.
Нащо ці формальності, шлюб, нащо мати спільний дім, нам і так добре. Я в шоці, хотіла б спитатиу вас, дорогі читачі порадьте, що робити в таких випадках, як вплинути на нього?
