У мого чоловіка є дитина від колишньої дівчини. Вони розлучилися до того, як дізналися про вагітність, потім зійшлися заради дитини, але справа не мала успіху.
До весілля ця особа назвонювала до мого майбутнього чоловіка, погрожувала щось із собою зробити, говорила, що приїде зараз.
Надворі ніч, ми живемо за 300 км. від неї, так вона ще й одружена. Загалом, з того часу я її терпіти не можу.
Доньці чоловіка сім років. Із нею у нас нормальні стосунки. Я дбаю про неї, займаюся, вигадую дозвілля, але полюбити…
Ні, люблю я тільки свою дитину. Буває, коли ми забираємо її до себе в гості, вона не розмовляє, але за пару годин або наступного дня не відлипає від мене.
Нашу спільну дитину (синові 3 роки) вона довгий час не любила і ревнувала сильно, але зараз уже грає з нею.
У цій ситуації мене найбільше дратує свекруха. Помітно, що вона любить її більше, ніж онука.
Та коли справа стосується виховання, багато розбіжностей. Як займатися з дівчинкою, так одразу я, а як сказала, що йти в перший клас у 8 років – це пізно, так одразу у відповідь образи.
Мовляв: «У тебе є син, ось і вирішуй, нехай хоч у 5 років до школи йде». Прикро.
