Мені вже трохи за 30. Для багатьох, якщо до цього часу заміж не вийшла, то життя скінчилося. Одразу вішають ярлик, що я якась не така та це купа всього. Заміж не вийшла лише через те, що ось ці 40-річні мамині синочки не цікаві. Людина, яка змушує мене відмовитися від мого життя, не може стати рівним партнером.
Одне з моїх побачень закінчилося після фрази мого супутника: «Я одружений, але живу з дружиною, як сусіди, але маємо двох маленьких дітей». Я була трохи шокована, тому відповіла, що він мені може подзвонити, коли розлучиться й житиме сам. У відповідь лише почула: «Знаєш, дівчина повинна спочатку довести мені, що я повинен кинути все заради неї. Ось такі незговірливі та категоричні жінки, як ти, залишаються одні». Я так розреготалася, що не могла спинитися хвилин 5. А цей «прекрасний сім’янин» образився та пішов.
На іншому побаченні теж був прекрасний діалог, який почався з фрази: «Сподіваюся, у тебе не надто завищені запити». Я трохи оторопіла. Як це не надто завищені запити? Я замовила вино та салат із морепродуктами, які спокійно можу сама й сплатити. Я мене косметичний бізнес, я купила собі житло та машину сама. Які запити в мене можуть бути? Бути рівним мені? Я попросила в офіціанта рахунок, сплатила його та пішла геть.
Не розумію, звідки такі чоловіки беруться у моєму життя. Я не з тих, хто буде в рота заглядати. Сьогодні дорослій, здоровій жінці нецікаво виходити заміж за будь-кого. Можна спокійно жити цікавим життям, не маючи штампу в паспорті. Поряд хочеться такого ж чоловіка, як і сама жінка.
Постійно чую фрази на кшталт: “Та ти просто ще не зустріла свого чоловіка, ось зустрінеш, все відразу піде як по маслу”. Я не вірю в теорію про «свою людину» та в те, що буває просте і легке життя. Натомість я вірю у дорослих, здорових людей, які будуть такі ж стосунки.
