Мій колишній чоловік – мамин синочок. І, попри це, у мене від нього двоє дітей. Чи важко жінці з двома дітьми жити самій, без допомоги і надійного плеча? Зізнатися, дуже, але життя ніколи не обіцяє бути легким і приємним, а принципи людини мають бути на першому місці.
Якщо не можеш бути з людиною, то йди. Чого б тобі це не коштувало. З чоловіком я познайомилася, коли ми були ще молодими, можна сказати, юними. Він якраз випустився з університету, я була на третьому курсі. Гуляли разом, знайшли між нами багато спільних знайомих.
Усе було чудово. Але… Помилки молодості виглядають такими безневинними, якби не наслідки. Так, я завагітніла. Але, треба визнати, він одразу ж зробив мені пропозицію. І за це йому окреме спасибі. Він жив із мамою у великій чотирикімнатній квартирі.
Я тоді ще не знала, що його життям керувала ця жінка – його мати. Не те щоб у неї був поганий характер, але я ж ніби як заміж за нього збиралася, а не за неї. Спершу вона була дуже рада. Обіцяла, що місця в них на всіх вистачить, а її я навіть не помічатиму. І подібні казки.
Весілля було скромним, тільки для батьків. Я майже одразу переїхала до чоловіка та його мами. Потім пологи. Перші, а тому й дуже страшні. Все пройшло добре. Мене виписали, і я з донькою стала жити в їх квартирі. Чоловік швидко знайшов роботу. Не сидів ні в кого на шиї.
Але ось після неї він міг піти з друзями випити пінного. Без фанатизму, але приходив він пізно, хоч і завжди намагався допомогти мені. Я якийсь час терпіла таку поведінку, але потім стала висловлювати своє невдоволення. Відповідь свекрухи не змусила себе довго чекати. Вона – людина дуже пряма.
І дуже владна. Вона, не соромлячись, провела мені лекцію про те, що я, насправді, живу в них на всьому готовому, а її син не має права навіть відпочити після роботи. Ну і що, що він батько? Він гроші заробляє, а я маю вогнище підтримувати, прибирати, готувати і далі за списком.
І взагалі, розперезалася молодь нині, але ж раніше взагалі в полі народжували. Так минули мої перші два роки материнства. Чоловік нічого не вирішує, свекруха відіграється на мені за будь-який чих, я крайня в усьому. І це навіть попри те, що я почала підробляти з дому, щоб зовсім не звихнутися.
Так що, коли я дізналася, що вагітна вдруге, у мене навіть з’явилися грішні думки прервати вагітність. Дякувати батькам. Вони дізналися, як я живу в чужому будинку і на яких правах. Дізналися про все і запропонували мені просто переїхати до них. Розлучення – справа життєва.
А скільки б там діточок у мене не було, вони завжди допоможуть. Так я загалом і зробила. Більше, ніж навіть чоловік, на мене кричала його матір. Звинувачувала мене у всіх найстрашніших гріхах, проклинала. Казала, що я хочу піти від чоловіка, тому що він недостатньо заробляє, набиваю собі ціну.
А в мене про його роботу і думок-то не було. Просто жити з тираном – це жахливо. Тим більше коли син цього тирана твій чоловік. Загалом, розлучилися і славно. Уже минуло чимало часу, діти підросли, молодшенька пішла в дитячий садок. І тут – на тобі, сон наснився.
Яскравий такий, виразний. Сидить моя колишня свекруха в сукні білій і дивиться кудись у далечінь. Я на неї, головне, дивлюся, а вона ніби ігнорує, а потім звук такий неприємний, монотонний. Я від цього звуку і прокинулася. Не встигла відкрити очі, як на тобі – телефон дзвонить, номер невідомий.
Піднімаю слухавку, а звідти знайомий різкий голос колишньої свекрухи. З добрим ранком називається. Найкращий початок дня, не інакше. Я, до речі, потім почитала в соннику, що це взагалі все може означати, хіба мало. Так от, розповідаю: свекруха, яка сміється, – до невдач, а та, що плаче, – навпаки.
Якщо вона вагітна, це означає, що скоро у буде переїзд, а якщо вже так вийшло, що в труні, – на тебе чекають гроші. До речі, якщо уві сні ти з нею б’єшся, це до сумних новин. Але що ж там моя колишня свекруха, жива і здорова? Якщо коротко, пані хороша скаржилася на самопочуття сина.
Він уже кілька місяців дуже погано почувається і практично не встає з ліжка. Свекруха викликала лікарів, але ті розводять руками, щось незрозуміле. Чи то перевтома, чи то депресія. Загалом, біда. Адже без роботи жити їм залишається тільки на її пенсію, яка, звичайно ж, не гумова.
На моє запитання, навіщо мені ця інформація, свекруха відповіла у своєму фірмовому стилі. Спершу вона витримала паузу і вже почала на підвищених тонах згадувати, як раніше ми з її сином жили разом і що в мене від нього двоє дітей, але поступово її тон почав виправлятися, а голос став тихішим.
Усе зводилося до того, щоб я прийшла навідатися до колишнього чоловіка і, можливо, поговорити з ним. Якщо вийде, допомогти трохи по господарству, я ж пам’ятаю, як там у них усе влаштовано. Свекруха не справляється, а більше у них нікого немає. Розуму не прикладу, чому це так?
Коротше, я вислухала її, а потім відповіла, що її пропозиція мені не цікава. Побажала удачі й поклала слухавку. Потім я теж не задумалася, чи допомогти батькові моїх дітей стати на ноги, адже минуло вже так багато часу… Мені плювати, що там у них за ситуація.
У той дім приниження і глузувань мене й силою не затягнуть. Якщо свекруха все життя змогла командувати сином, то навіть після того як він став батьком, чому б їй не покласти на нього свою руку, а потім не наказати: “встань і йди”? Треба поважати себе насамперед.
І не піддаватися на провокації ззовні. Навіть якщо вони триватимуть щодня. А я ось цей момент упустила і мучила себе стільки часу. Більше такого не повториться. У них – своя сім’я, а в мене – своя. Якщо щось не подобається, мене це не стосується. Я це зрозуміла для себе і ніколи більше не забуду.