Загалом свято в самому розпалі. Шумна вступна частина з викупом нареченої пройшла. Стоїмо усі вже у РАГСі, і гості вже почали нудьгувати. Я спокійно слухаю довгу та гарну промову розпорядниці. Всі ці прекрасні слова про вічне кохання, батьків і сімейні цінності. У кишені смикаю конвертик з енною сумою грошей для молодої сім’ї. Навколо мами, бабусі, тітки та парочка молоденьких племінниць пускають скупі сльози в хустки та одноразові серветки.
І ось уже навіть найстійкіші гості починають поглядати на годинник, а бабусі з правнуком на руках принесли стілець. Так, це саме те весілля, де молоді не дотерпіли та поквапили події, приголомшивши родичів народженням нового члена майбутньої родини. Так ось, дитина на руках у гордої вже прабабусі починає несамовито кричати.
Усі все розуміють, а церемонія триває. Я, як і будь-яка нормальна людина, одразу розумію: малюк хоче їсти. Але вік поки такий, що тільки мама може з цим допомогти. Церемонія не надто й довга була, але крики немовляти помітно фарбують обличчя присутніх у сірий. Напруга серед гостей стрімко зростає. Я починаю шкодувати, що під рукою немає беруш.
І тут молода мама у чудовій білій сукні просить розпорядницю зробити паузу. Мамочки охають, припускаючи найстрашніше. Але ні, наречена круто розвертається і крокує до своєї дитини. Бере маля на руки, опускає корсет з одного боку і без тіні сором’язливості годує малюка.
Ох. Я в сім’ї суворої виховувався, не знав, куди й очі подіти. Навколишні схвально кивають, деякі розчулюються. Наречений трохи розгублений, дивиться на батьків, з вибаченнями у погляді. Характер майбутня дружина показала, на хлопця чекає веселе сімейне життя.
Після того як малюк відлип від мами, прицмокнув і задоволено закряхтів, його передали до рук прабабусі. Церемонія продовжилася за планом. А потім гості з полегшенням пройшли у кафе.
Щиро кажучи, ми б вже дотерпіли ці пару хвилин під крики. Але мені ось маленького було дуже шкода, він розривався в криках. Довго ще потім за столом це обговорювали. Та так і не дійшли якогось однозначного висновку. А як ти вважаєш: чи варто було вганяти у фарбу присутніх, чи можна було без цього жесту обійтися?
