До того, як Лариса вийшла заміж, вона чула багато історій про докучливих, а іноді й зовсім підлих свекрух.
Усі знайомі та подруги жінки, які вже обзавелися сім’ями, стверджували, що мати чоловіка – це чи не найнебезпечніша людина у світі. На їхню думку, більшість шлюбів розпадається саме через дії свекрух.
Сама того не розуміючи, Лариса стала в це вірити. Тому, коли вона познайомилася з Сергієм, і їхні стосунки стали рухатися в бік весілля, жінка одразу стала розпитувати коханого про маму.
– Як часто ви бачитеся? Чи допомагаєш ти матері? Вона якось впливає на твої рішення? Чоловік не завжди розумів, до чого його кохана жінка ставить усі ці запитання.
Матір він справді любив і поважав. Вона його у світ привела, добре виховала і підтримувала в будь-яких починаннях. Але коли Сергій про це сказав Ларисі, то та задумалася. Якби не сумний досвід подруг і не їхні “настанови” щодо майбутньої свекрухи, жінка відреагувала б на слова чоловіка цілком нормально.
Але тепер усе було інакше. Лариса хоч ще й не знала матір Сергія, але вже заздалегідь із недовірою до неї ставилася.
Коли наречений все-таки познайомив маму і наречену, то жінка трохи здивувалася. Алевтина Вікторівна виявилася цілком звичайною і непоганою жінкою. Вона була так рада, що у сина з’явилася кохана, що цілий вечір обдаровувала її компліментами:
– Лариса, ти просто красуня! У вас із Сергієм будуть чудові діти! Ой, як же я мрію поняньчитися з онуками…
Таке ставлення з боку майбутньої свекрухи імпонувало Ларисі. Вона вирішила, що не все так погано, як їй розповідали подруги. І все ж у глибині душі вона чекала підступу.
Після весілля Алевтина Вікторівна майже не лізла у стосунки молодят. Так, іноді вона просила Сергія про допомогу. Батько чоловіка пішов з життя кілька років тому, і тепер матері було складно справлятися зі справами самотужки.
Лариса спілкувалася зі свекрухою нейтрально. Вона не відверто розмовляла з нею, але й не сприймала її в багнети. Це було доти, доки подруги молодої жінки знову не стали переконувати її, що абсолютно всі свекрухи однакові.
– Кажу тобі, це вона зараз вдає з себе янгола, – увесь час повторювала Олена, – а от коли прийде час, то покаже кігтики. У мене було те ж саме! Так що, не вір жодному слову цієї Алевтини Вікторівни. Вона вам навіть на весілля нічого не подарувала! Не сприймає вона тебе всерйоз, дорогенька. А ти й вуха розвісила. Віриш їй!
– На сто відсотків згодна! – підтверджувала Марія, яка теж була на межі розлучення. – Моя свекруха також мені пісні співала. Яка я прекрасна і чудова дружина для її сина. А потім вона взяла і попросила нас оформити кредит на себе. І що ви думаєте?
Грошики-то вона забрала, а з боргом розплачуємося ми! Я сказала Ромі, що якщо його мама не закриє кредит самостійно, то ми з ним розлучимося!
– Ой, не знаю, дівчатка… Алевтина Вікторівна начебто хороша жінка. Вона і Сергія непогано виховала. Люди ж усі різні. Вам жахливі свекрухи попалися, а мені, може, нормальна.
– Так, люди дійсно різні. Але до чого тут свекрухи? Вони хіба люди? – Марія глянула на Олену, і вони обидві голосно розреготалися. – Не плекай ілюзій, подруго! Твоя Алевтина Вікторівна скоро покаже свої зубки.
Незважаючи на те що подруги намагалися переконати Ларису, що її свекруха – лицемірна і брехлива жінка, дружина Сергія все-таки дотримувалася своєї думки. Однак вона змінилася в той момент, коли чоловік підійшов до Лариси і вирішив порадитися з нею з одного делікатного питання:
– Лариса, у мене до тебе справа.
– Що трапилося?
– Мамі терміново знадобилися гроші. Ти не проти, якщо ми дамо їй наші накопичення? У нас же є заначка для майбутньої іпотеки. Ми поки що все одно збираємо.
– А навіщо їй такі великі гроші? – здивувалася Лариса. У цей момент вона згадала всі розмови з подругами.
– Вона хоче купити невелику садову ділянку з будиночком, щоб улітку проводити там час.
– Сергію, по-моєму, це дуже погана ідея, – насупилася жінка. – А вона потім віддасть нам таку суму?
– Так. Вона сказала, що точно поверне. У батька начебто якісь акції були. Продасть їх і виплатить борг до копійки.
– Не знаю, якось це все сумнівно, – Лариса страшенно не хотіла розлучатися з грошима через якусь забаганку свекрухи. Однак Сергій був налаштований по-іншому. Він стверджував, що це його мама, він довіряє їй, і потрібно обов’язково допомогти.
У підсумку чоловік переконав дружину, і вони віддали свої накопичення Алевтині Вікторівні.
– Ось! А ми тобі казали! – щойно подруги дізналися про цю ситуацію, вони відразу ж стали дзижчати про наболіле. – Так це все і починається! Думаєш, свекруха віддасть вам гроші? Та як би не так!
– Сергій сказав, що вона завжди все повертає. Не думаю, що він буде мені брехати. До того ж він теж хоче мати власну квартиру, – з кожним наступним словом Лариса вірила у свої слова все менше й менше. Вона боялася, що подруги матимуть рацію, і вже шкодувала про те, що погодилася віддати гроші свекрусі.
Йшов час. Зрештою, жінка так сильно себе накрутила, що вирішила сама поговорити з Алевтиною Вікторівною і з’ясувати, чи збирається та повертати їхні накопичення.
Коли свекруха приїхала в гості до сина і невістки, Лариса була налаштована серйозно. Вона вийшла на кухню, де сидів чоловік із матір’ю, і суворо на них глянула:
– Я хочу з вами поговорити.
– Ми теж хочемо з тобою поговорити, Ларочко, – доброзичливо відповіла жінка і якось хитро поглянула на невістку.
– Правда? І про що ж? – Лариса здивувалася і присіла поруч. Їй стало дуже тривожно від припущення, про що до її приходу чоловік шепотів із матір’ю.
– Коли у вас із Сергієм було весілля, я вам подарувала дуже скромний подарунок. Тоді в мене були фінансові труднощі. Я знала, що подарую вам його пізніше, – кажучи це, свекруха буквально засяяла.
Вона вийняла маленьку коробочку з сумки і поставила її на стіл.
– Ось, тримайте. Це вам від мене подарунок.
– Що це? – не зрозуміла Лариса. Вона глянула на чоловіка. За хитрою посмішкою Сергія жінка зрозуміла, що той знав про вміст коробки.
– Бери, люба. Це тепер наше, – чоловік посміхнувся і підморгнув дружині.
– Добре, – Лариса взяла коробочку і відкрила її. Наступної миті жінка здивувалася ще більше. На дні лежала зв’язка ключів. – Це що?
– Це ключі від нашої нової квартири, – раптово заявив чоловік.
– Ти взяв іпотеку? – Лариса округлила очі.
– Ні, люба. Іпотеку ніхто не брав. Це мама нам квартиру подарувала.
– Мама?! – жінка перевела погляд на свекруху.
– Так, донечко, – Алевтина Вікторівна радісно посміхнулася. – Я хотіла зробити вам сюрприз. Коли батько Сергія пішов з життя, я продала наші спільні з ним акції і поклала гроші в банк під відсоток. Того місяця я зняла кошти з депозиту і вирішила купити вам квартиру.
– Як… Як це? – Лариса не розуміла, як реагувати на ці слова. З одного боку, їй було радісно від такого подарунка, а з іншого – вона не вірила, що свекруха могла так легко розлучитися з величезними коштами.
– Сергій казав, що ви хочете купити садову ділянку з маленьким будиночком?
– Це була наша з ним легенда. Тих грошей, що я зняла з вкладу, було недостатньо для купівлі квартири, і тоді Сергій сказав, що у вас є невеликі накопичення. Ось ми й вирішили вкласти всі кошти, щоб узяти ту нерухомість, про яку ви мріяли, і зробити сюрприз.
– Про яку ми мріяли? – зі здивуванням повторила Лариса.
– Так, – кивнув Сергій. – Пам’ятаєш ту квартиру, яка нам сподобалася? Тепер вона наша!
– Це в новому районі? – серце жінки почало битися сильніше.
– Саме! – вигукнув Сергій.
Лариса більше не могла стримувати емоції. Вона радісно завищала і кинулася обіймати чоловіка.
– Я так рада! Дякую! Дякую!
– А мені-то за що? Це мамі треба дякувати.
Лариса глянула на свекруху, а потім підійшла до неї, взяла її за руку і сказала:
– Алевтині Вікторівно, ви навіть не уявляєте, як ми вам вдячні. Ми з Сергієм уже багато років мучимося по знімних квартирах. Ми були так одержимі купівлею нерухомості, що вона нам уже щодня снилася.
Дякую вам величезне, що допомогли нам. Ми цього ніколи не забудемо, – після цих слів Лариса потягнулася до свекрухи і ніжно обійняла її.
Від таких щирих емоцій очі Алевтини Вікторівни заблищали. Їй було дуже приємно чути вдячну промову від невістки.
– Я знаю, що вам було складно, тому й вирішила полегшити вам життя. Живіть там довго і щасливо. Ну, і про мене не забувайте.
Коли Лариса розповіла подругам, що її свекруха не просто хороша, а ще й щедра людина, ті просто позеленіли від заздрощів.
– А ти впевнена, що вона потім не відбере у вас цю нерухомість? Квартирку-то вона на себе оформила? Чи дарчу підписала на синочка? – запитувала Олена.
– Резонне запитання, – підтримала подругу Марія. – Однією рукою дала, а іншою – забрала. Це так типово для свекрух. При розлученні тобі не дістанеться нічого! Прощайся з грошима.
– Ех, дівчата, – зітхнула Лариса. – Нещасні ви. Може, справа не у ваших свекрухах, а у вас? Ви так їх ненавидите, а чекаєте, що вас будуть любити…
Марія і Олена не стали сперечатися з подругою. Вони лише недовірливо фиркнули, розуміючи, що Лариса – дурна і її довірливість вийде їй боком.
Лариса ж подумала про те, що її подруги злі і заздрісні.
Вона стала рідше з ними бачитися. Їй більше не хотілося потрапляти під їхній негативний вплив. Вона вважала Алевтину Вікторівну чарівною жінкою, і ніхто не міг переконати Ларису в зворотному.Спеціально для сайту Stories
