Мені двадцять три роки, я заміжня і в мене є дитина. Після весілля я не захотіла жити зі свекрухою, і ми тепер живемо в будинку моїх батьків. Але за цей час не було й дня, щоб у нас не виникали сварки з будь-якого приводу.
Почалося все з того, що батькам не сподобався мій чоловік. Для мене ж він ідеал. Він дуже порядний, заробляє теж непогано, піклується про мене і дитину. Допомагає по дому, нещодавно сам зробив ремонт у нашій кімнаті.
Не тільки переклеїв шпалери, а й встановив міжкімнатні двері-гармошку, які мають дуже оригінальний вигляд. Але мама, щоб не сталося, у всьому звинувачує моє невдале заміжжя.
У школі я була відмінницею, успішно закінчила університет. До декретної відпустки працювала в рекламній компанії і за півроку повернуся на роботу. Батьки не можуть пробачити мені те, що наш син народився через три місяці після весілля.
Вони вважають, що я їх зганьбила перед родичами і знайомими. До онука ставляться більш ніж прохолодно, але варто нам при них зробити дитині зауваження, як вони одразу втручаються і влаштовують чергову сварку.
Виявляється, ми не тільки погані діти, але ще й погані батьки. Чоловік неодноразово пропонував піти жити на орендовану квартиру, але поки що його однієї зарплати для цього недостатньо.
Доведеться в чомусь відмовляти дитині. Свекруха кличе до себе, але я боюся, що зі своїми батьками не змогла ужитися, а сварки і докори будуть і там. Нещодавно, була чергова сварка.
Батьки заявили, що мій чоловік зіпсував усім життя. Він сказав, що якщо я не наважуся, він піде сам. Напевно, він має рацію, жити так більше не можна. Краще заощадити, але жити спокійно. Може, з часом і батьки зрозуміють, що були не праві.
