У мене виникла досить не легка для мене ситуація і я прошу вас ніби збоку підказати.
А ситуація така: зустрічаюся з чоловіком, дуже добрий, чудові стосунки. Разом ми не живемо. І ця тема у нас ще не піднімалася. Хоч і зустрічаємося майже як рік.
Але. Мені не зрозуміло дещо. Він нещодавно розлучився, є маленька дитина і вони постійно зустрічаються з нею.
Наскільки я розумію, колишня дівчина владна, своє не втрачає і все залежить від її настрою. Навіть побачення регулярні з дитиною своєю він відвоював у неї. Він боїться, щоб вона не дізналася, що я є, інакше вирішить не давати дитину.
Зрозуміло, що й зустрічі з малюком відбуваються без моєї присутності — і так триває вже рік. Колишня змінює дні зустрічей з дитиною на більш довгі вихідні, наприклад, або ж не відпускає дитину , вони завжди знаходяться за місцем де проживає колишня.
Це ще можна зрозуміти, що можливо, як мати вона переживає і не відпускає від себе далеко.
Але? Але вона обіцяє змінитися. Як вона намагається, я не знаю, може не скандалить просто.
Але все одно це не нормально і не правильно, як я вважаю, що взагалі ця тема є про «виправитися», коли є я.
Не кажучи вже про те, що вона не повинна дізнатися про моє існування, а він не додає мене в друзі ніде, не бере поки що дитину до себе. Але колись почне? А тому питання виникає: а я яким боком там, якщо мені не можна висовуватись, щоб колишня не впізнала і не почала палиці в колеса ставити?
З рідними його ми знайомі, там він мене не приховує, але все ж…
Я можу зрозуміти, що не хочеться скандалів, і т.д., але хіба у пари, яка розлучилася назавжди, можуть бути ці ігри в «я самотній, у мене нікого немає, виправляйся, а я подивлюся».
І хіба є причина для скандалів та не давати можливості зустрітися з дитиною, якщо це не так, якщо хтось є.
Він каже, що вона дуже скандальна, і що він не хоче цього всього, а тому поки що все так.
Але скільки так триватиме, скільки потрібно чоловікові часу, щоб улагодити питання із зустрічами зі своєю дитиною, на які не має впливати наявність партнера?
Можливо, я щось неправильно розумію в цьому житті, але я вважаю, що головне — це чоловік і жінка, їхні стосунки, потім діти, тому що діти виростуть і будуть мати своє життя.
Тому, звичайно ж, треба дбати, любити своїх дітей, допомагати їм у всьому, але не до старості років ховатися від колишньої з новими стосунками, боятися втратити зв’язок з дитиною, якщо вона налаштує її проти.
А де гарантія, що ця дама взагалі в житті не випадково (їй вже майже сорок), зустріне ще таку людину, яка терпітиме її характер і любитиме її?
Може, її влаштовує і варіант взяти заручником того, хто вже одного разу попався, і до нього є мотузочка у вигляді дитини.
Може, їй уже ніхто не потрібен, крім нього. А можливо, не все там так і погано, а є якісь образи та питання, які щоб залагодити, потрібен час. І тому, таким чином, зберігається можливість і надія на возз’єднання сім’ї?
Але може знов-таки я помиляюся, по-моєму краще почати з новою людиною заново, ніж псувати життя один одному, коли разом не виходить .
Тільки я хочу нормальні стосунки, в яких я повинна відчувати себе головною жінкою, коханою, отримувати щось за те, що я даю.
Наприклад, хочу свою сім’ю, і з радістю прийму його дитину і навіть можу і з колишньою спілкуватися, якщо доведеться, бо це мати дитини мого чоловіка. Але в цій ситуації мені все не зрозуміло.
Невже чоловік так може сильно боятися? Невже він не розуміє, що доведеться міняти все рано чи пізно, і доведеться обирати?
Виходить, що він мене не цінує? Або як це можна зрозуміти?
