Уперше за довгий час безтурботного життя я пошкодувала, що не закінчила інститут. Вийшла заміж ще на другому курсі, навчання закинула, а про роботу й мови не було.
Роль дружини давала мені право байдикувати і працювати хіба що над своєю красою, але не більше. Роки потому мені довелося визнати, що таке життя не має особливих перспектив.
А наявність штампа в паспорті не гарантує його тривалість. І ось без освіти, без досвіду роботи, без особистих коштів і близьких друзів я залишилася сама на вулиці. Колишній чоловік давати в борг відмовився.
Мовляв, я не поверне. Він із більшою охотою витратить ці тисячі на нову дружину. А мені нічого не залишалося робити, окрім як шукати житло. Найрозумнішим і найекономнішим варіантом виявився хостел.
Звісно, довелося ділити кімнату з незнайомими людьми, але все ж це краще, ніж терміново винаймати кімнату чи квартиру за великі гроші. Кімната була на шість ліжок, половину з яких займали студентки, а другу половину іноземці.
Я мало з ким спілкувалася. Оскільки без грошей погано, перший день я провела в місті в пошуках роботи, а потім просто гуляла, щоб менше контактувати з новими сусідами.
Ніхто мене не брав на роботу, адже в мене не було ні досвіду, ні освіти. Та й з навичками були проблеми. За час шлюбу я майже все забула. Захоплення закинуті на догоду корекції зовнішності та правильного харчування.
Здавалося, для я не маю місця в цьому світі. Одного вечора я розговорилася із сусідками-студентками і розповіла свою історію. Ті слухали мене зі співчуттям і навіть пропонували свої варіанти вирішення проблеми.
Одна з дівчат сказала, шо в мене ж має бути якесь хобі. Я задумалася і згадала, що колись я добре малювала. Моя співрозмовниця показала свої малюнки, а я з тугою подумала, що теж хотіла б займатися малюванням.
Але ж колись я справді вміла це робити. Я запитала, що дівчина робить з малюнками. Виявилося, вона їх продає в інтернеті, а також возить на виставки та ярмарки. Гроші невеликі, але це тільки початок.
І тоді вона сказала, що у світі мистецтва місце знайдеться кожному. Однак я мало в це вірила. Хоча приклад дівчини, чиє майбутнє ще не затьмарене невдалим шлюбом, надихав. Адже вона не настільки старша.
Попереду ще ціле життя. Чому б не зайнятися цією дрібницею. Було б чудово, якби в мене справді вийшло домогтися успіху. Із цими думками я лягла спати. Вранці сусідки-студентки покинули хостел.
Я навіть не встигла попрощатися з ними. Я так міцно спала, що не почула, як дівчата виїхали. Однак на цьому спілкування з дівчатами не закінчилося. Коли я прокинулася, то побачила поруч зі своїм ліжком новий альбом і крейду.
На них лежала записка, де було написано, що починати ніколи не пізно. Я з вдячністю прийняла подарунок. Справді, почати ніколи не пізно. Може, це стане новим кроком до стабільного життя.