Ольга колись закінчила торговий інститут, але вкрай швидко зрозуміла, що в неї немає жодного покликання до торгівлі. Найбільше її тягнуло до роботи з усякими комп’ютерними програмами, тому вона закінчила курси дизайнерів у дуже шанованому в її місті навчальному закладі.
Підучившись як слід, Ольга подумки перехрестилася і вирішила створити свою справу. Ну, це так звучить голосно – «свою справу», насправді вона просто вирішила, що стане фрілансером.
Фрілансерів зараз багато, і чим вони тільки не займаються! Хтось картини пише, хтось мило варить, усі щось роблять. Ольга розмістила оголошення, що верстає і робить дизайн усяких книжок, журналів і такого іншого. І ціну назвала цілком помірну – з урахуванням невеликого поки що досвіду.
Спочатку замовлення йшли слабко, але потім, з часом, вона стала цілком пристойно заробляти. Особливо добре платили за термінову роботу – так посидиш пару ночей, зате потім при грошах.
Із замовниками Олі щастило – люди траплялися хороші й обов’язкові. У сенсі, що гонорар зазвичай вчасно виплачували. Якщо ж замовник під час обговорення попередніх умов викручувався і не називав конкретної суми, а потім не брав слухавку, вона зазвичай тактовно відмовлялася від угоди.
Але ж і кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. Одного разу Оля потрапила на гроші і навіть подумати не могла, що з нею так вчинять! Адже фірма досить відома в її місті і під її егідою відкрито мережу швидкого харчування.
Однак усе по порядку. Олі від цієї фірми надійшов лист електронкою, в якому мене просили терміново розробити і зверстати для них рекламні листівки. Справа звична, знайома – вона взялася за справу, презентувала кілька ідей і одну з них замовник схвалив.
Що ж, вона втілила задумане в життя, відіслала електронною поштою зверстані листівки. Кілька днів минуло, але її банківська картка виблискувала повною відсутністю коштів. Вона зателефонувала до бухгалтерії фірми і в неї відбулася приблизно така розмова:
– Доброго дня, моє прізвище Кононченко, можу я поговорити з бухгалтером?
– Так, я вас слухаю.
– Чому мені досі не переказали гроші за розроблені мною рекламні листівки?
– А вас немає у мене у відомості.
– Це як – немає?
– Ну, мені не надходило розпорядження щодо виплати вам якихось коштів. Я навіть прізвище ваше вперше чую.
– Як?! – від несподіванки я почала заїкатися. – Я спілкувалася з вашим заступником директора з маркетингу, його звати Михайло Анатолійович, і він сказав, що гроші будуть виплачені мені протягом тижня.
– Михайла Анатолійовича я знаю, звісно, але він мені жодних вказівок на ваш рахунок не давав.
– Добре, до побачення.
Оля кинула слухавку і в люті стала надзвонювати цьому Михайлу Анатолійовичу. Він довго не брав слухавку, проте надвечір їй все ж вдалося до нього додзвонитися. На її запитання – чому не виплачують гроші, він зобразив щире здивування, потім сказав, що зовсім забув дати розпорядження бухгалтерії, перепросив і запевнив, що протягом кількох днів усе буде зроблено.
Ольга, наївна, повірила йому. І ось минула ще пара днів, а грошей так і не було. Ольга знову набрала номер заступника директора, але цього разу він узагалі не відповідав. Причому моторні хлопці вже роздавали згорнуті їй листівки на зупинках громадського транспорту. З
Її лють була безмежна – і наступного дня вона, підготувавши всі документи і в супроводі Льоші, знайомого юриста, вже входила в офіс цієї компанії. Запитавши, де офіс Михайла Анатолійовича, Ольга почула – мовляв, поїхав у службове відрядження (ну так, звісно!).
Вона була впевнена, що цей шахрай сидить десь тут, але влаштовувати скандал не стала – тільки повернулася до секретаря і сказала їй:
– Ваша фірма винна мені грошей, я виконала для вас роботу і тепер хочу отримати гроші. Що дивного в моєму бажанні?
Секретарка почала було говорити, що вона тут ні до чого, але я її перервала:
– Я прошу вас передати Михайлу Анатолійовичу, що, якщо мені не буде виплачено
Її знайомий-юрист вимовив кілька туманних-гачкотворських фраз і вони вийшли з офісу. Ольга особливо ні на що не сподівалася, бо Льоша вже пояснив їй раніше – мовляв, вона домовилася з Михайлом Анатолійовичем неофіційно, а через повідомлення електронною поштою та телефоном. А в цьому разі буде важко щось довести.
Однак, мабуть, нахабний заступник директора все ж злякався їхнього візиту, бо вже завтра на її банківську картку прийшли гроші. Щоправда, їх було набагато менше, ніж було їй обіцяно під час розмови, але вона була рада і цьому і вирішила просто більше не зв’язуватися з цими шахраями. І всім своїм знайомим Оля тепер розповідає про цю фірму і радить у жодному разі не мати з ними жодних справ…