Родинні історії

Очікування малятка було спокійним і радісним, але вже через 6 місяців після народження рожевощокий бутуз почав мене дратувати

Ми з чоловіком познайомилися досить пізно. У 26 років. А весілля зіграли лише за 2 роки. Хтось, можливо, не погодиться, але більшість моїх друзів створили пари набагато раніше і живуть і досі радіють. Таке ось у мене оточення. Небагато про себе: дочка заможних батьків, з вищою освітою та гарною посадою.

Мій чоловік теж людина не бідна, без шкідливих звичок. З хобі має спорт на першому місці, а ще ми часто подорожуємо. Знаю, схоже на якусь казкову історію, але так і є. Пощастило, мабуть. Так ось, ми любимо одне одного, тому немає нічого дивного в тому, що новина про мою вагітність була радісною для нас обох. Ми давно говорили про дитину.

Очікуння малюка проходило відносно спокійно. Були деякі незручності, але нічого надзвичайного. Я люблю ходити до спортивної зали і мала хорошу фізичну форму, тому важкий живіт не так сильно турбував спину. Крім того, мені прописали якісний комплекс вітамінів та корисних мікроелементів. Раджу, це важливо. Вагітність має проходити без стресів та проблем зі здоров’ям.

І ось радісний день настав. Чоловік був щасливим. Наші батьки також. Друзі та навіть акушери посміхалися. Адже я читала про те, які ці люди можуть бути черстві. Єдиною людиною, яка не відчула нічого, була мати дитини. Тобто я. Бажаний малюк не викликав абсолютно ніяких емоцій. Не з’явилися вони і після того, як нас відвезли додому.

Вдома було вже складніше. Чоловік носився довкола нас, як заведений. Приносив все на першу мою вимогу, плакав побачивши дитину. Чоловічі сльози щастя. А я вдавала, що мене це хоч якось хвилює. Ну, дитина і що. У результаті перші півроку я була у депресії. Намагалася не показувати цього роздратування, але було складно.

Але потім сталося ось що: донька захворіла. Кашель, соплі, температура. До того ж ситуація у світі самі знаєте яка. Я побачила дитину з іншого боку. Тендітну, ніжну. Таку беззахисну. І якийсь механізм усередині мене запрацював. Напевно, активізувалися всі жіночі гормони одразу. В одну мить я перетворилася на справжню матусю-квочку.

Не змикала очей, поки дитина не засинала. Постійно бігала перевіряти її температуру. Молоко розігрівала тільки до певних градусів, як написано в книгах. Відпарювала одяг. Але, дякувати Богу, все обійшлося. Маленькі діти можуть швидко захворіти та швидко одужати. Формується імунітет, зміцнюється організм.

Але на мене ці події справили величезне враження. Я нарешті відчула себе матір’ю. Полюбила власну дитину і усвідомила у ній частинку себе та чоловіка. І тепер хочу віддати їй всю свою любов та турботу. Ось так буває. Як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло.

Вам також має сподобатись...